Нічим крити: 22 червня 1941 року в нових розсекречених документах
У російських ЗМІ ледь не як сенсаційну подію підносять публікацію на сайті Міністерства оборони Росії до річниці німецького нападу на СРСР раніше засекречених «унікальних історичних документів». Серед них - перший радянський бойовий наказ і трофейна карта німецького плану "Барбаросса", а також - десятки нагородних листів на червоноармійців і командирів.
Відразу ж виникає запитання - а що тут було секретити і в чому унікальність цих документів? Директиви № 1 і 2 давно і багато разів публікувалися, так само як і карти плану «Барбаросса», які потрапили не тільки в руки Червоної Армії, а й західних союзників. Інша справа, що дослідникам завжди цікаво подивитись оригінал документа (або його оцифровану копію). Там завжди можуть виявитися деталі, не зазначені навіть в академічних публікаціях, але назвати подібні документи «унікальними» навряд чи коректно, навіть якщо вони збереглися в єдиному екземплярі. Адже нічого принципово нового в наші знання про війну вони не привносять.
І в набагато меншому ступені можна говорити про унікальність нагородних листів. По-перше, існує великий банк радянських нагородних документів «Подвиг народу». Звичайно, до тих десятків мільйонів нагородних листів, які там містяться, регулярно додаються нові, але декілька десятків таких документів картини ніяк не змінять. По-друге, треба розуміти, що нагородні листи, по принаймні в Червоній Армії, - одні з найбільш недостовірних документів, якщо брати реальний хід бойових дій.
Так само принципово не змінюють нашого уявлення про характер бойових дій у перші дні війни документи частин і з'єднань Західного і Київського особливих і Ленінградського військових округів, які містить цей сайт Міноборони. Ці та подібні їм документи публікувалися й раніше. Не кажучи вже про статті в армійських газетах, які відносяться тільки до пропагандистського сприйняття початку війни. Що особливо важливо, аналогічні документи щодо Одеського та Прибалтійського особливих військових округів російське Міноборони взагалі не ризикнуло опублікувати. Можливо, тому, що низка підрозділів і частин Одеського округу в перші дні війни діяла на румунській території, а документи стосовно Прибалтики, так само як і того ж Одеського округу, могли показати вкрай недружнє ставлення до радянських військ місцевого населення, яке лише недавно було «ощасливлене» насильницьким включенням до складу СРСР.
Ось що дійсно варто було б розсекретити, наприклад, і опублікувати повністю в оцифрованому вигляді, так це план превентивного удару від 15 травня 1941 року, написаний Василевським і Ватутіним від імені Тимошенка і Жукова, з усіма досі не опублікованими додатками і мапами. А також план стратегічного розгортання Червоної Армії на Заході і на Сході від 11 березня 1941 року. З нього досі опубліковані тільки невеликі фрагменти. Адже саме на цьому документі, в тій його частині, де йдеться про південно-західний напрям, збереглася історична резолюція заступника начальника Генштабу генерал-лейтенанта Миколи Ватутіна: «Наступ розпочати 12.06», тобто 12 червня.
Очевидно, Сталін просто відрахував від 11 березня 3 місяці, вирішивши, що цього часу вистачить для підготовки нападу на Німеччину. Коли ж з'ясувалося, що всі війська не встигають підійти, а головне, не можуть бути зосереджені у 3-місячний термін всі необхідні запаси продовольства, боєприпасів, пального, фуражу і мобілізований необхідний автопарк і гужовий транспорт, генсек змушений був погодитися з відстрочкою нападу на липень. Цілком імовірно, повністю публікувати план стратегічного розгортання від 11 березня Міноборони Росії не хоче саме тому, що така публікація лише підтвердить, що план превентивного удару від 15 травня не був якимось ізольованим явищем, мало не етюдом, виконаним за своєю власною ініціативою чи то Ватутіним із Василевським, чи то Тимошенком із Жуковим, щоб пізніше переконати Сталіна завдати превентивного удару по Німеччині. Але такі документи без санкції першої особи держави в принципі не складаються. І особливо в Червоній Армії 1941 року, де жива була ще пам'ять про «Велику чистку», пов'язану з «військово-фашистською змовою Тухачевського. І вочевидь у тому березневому плані розгортання основи майбутнього нападу на Німеччину вже були, а травневий план їх уже конкретизував стосовно нового, липневого терміну.
Той факт, що Міністерство оборони Росії до річниці 22 червня не змогло розсекретити та опублікувати жодного більш-менш серйозного документа, що стосується підготовки і початку радянсько-німецької війни, сам по собі показовий. Виходить, що крити тезу про підготовку Сталіним у 1941 році нападу на Гітлера російським офіційним історикам нічим. Адже мали б зберегтися плани бойових дій у початковий період війни хоча б рівня армій і фронтів. Те, що вони досі не опубліковані, може свідчити про те, що вони або знищені, або містять таку інформацію, яка говорить про те, що радянські плани напередодні війни носили аж ніяк не оборонний характер. Взяти хоча б оперативні ігри, які були проведені в радянському Генштабі в січні 1941 року. Там декларувалася теза про напад «західних» (німців), але реально дії сторони гри починали вже після того, як Червона Армія відтіснила агресора до кордону і готувалася сама перейти в наступ із рішучою метою.
Ну а що було б, якби Гітлер з якихось причин (припустимо, через затягування бойових дій на Балканах) ще раз відклав початок «Барбаросси» і Сталін встиг би вдарити першим? У цьому випадку Червону Армію чекав би такий же розгром, який стався в реальності після 22 червня. Почнемо з того, що план превентивного удару від 15 травня був складений досить дивно. Більше половини радянських дивізій кидалися в наступ на Південно-Західному фронті в напрямі Катовіце - Краків. Жуков і Тимошенко вважали, що саме тут розташовані головні сили вермахту. На інших фронтах радянські війська мали перебувати в обороні, навіть не намагаючись завдавати якихось відволікаючих ударів до того моменту, як противник буде розбитий на головному напрямі. Але німці, головних сили яких насправді перебували на центральному напрямі, дуже швидко б зрозуміли, що на інших фронтах їм поки нічого не загрожує, і завдали б контрудару головними силами групи армій «Центр» у фланг і тил головного радянського угруповання південно-західного напрямку. Навіть якби вермахту танкові дивізії довелося перекидати останньої миті перед або навіть уже після початку радянського наступу, це не вплинуло б на хід боїв. Просто дві танкові групи з групи армій «Центр» зосередили б західніше і південніше, ніж це було в реальності для завдання контрудару. Крім того, тактична розвідка вермахту була набагато краща, ніж у Червоній Армії. Тому безпосереднє зосередження військ перед початком наступу німці б вочевидь виявили за допомогою авіа- і радіорозвідки і вжили б заходів. Літаки люфтваффе не загинули б на мирно сплячих аеродромах, а передові дивізії не потрапили б під удар радянської артилерії. Тактичної раптовості Червоній Армії досягти б не вдалося. Адже Гітлер цілком допускав, що Сталін нападе ще в 41-му, тому і поспішав з «Барбароссою». Але оборону він посилював тільки в Румунії, де були критично важливі нафтопромисли і не було танкових груп. А на головних напрямах фюрер розраховував відбити можливий радянський наступ за допомогою контрударів своїх чотирьох танкових груп при могутній підтримці люфтваффе. Фактично так і сталося в перші дні війни, коли радянські механізовані корпуси спробували завдати контрударів і були розбиті.
Ну а в разі, якби радянський напад стався, головне угруповання Червоної Армії на південному заході було б оточене і знищене в Південній Польщі і Західній Україні. А потім Гітлер би вторгся в СРСР і мав би вирішувати, де задавати головного удару - на півдні або в центрі. Але це вже - роман у жанрі альтернативної історії.
