Книги - це ріки, що напоюють моря.
Ярослав Мудрий, український державний діяч і полководець, великий київський князь

Ніж у спину від корисних ідіотів

25 лютого, 2021 - 20:07
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

«У світлі нової інформації, що з’явилася нещодавно, Amnesty International більше не може вважати Олексія Навального в’язнем совісті, зважаючи на той факт, що він пропагував насильство та дискримінацію і не відмовився від подібних заяв», — це з листа Amnesty International (AI) про позбавлення статусу Навального «в’язень совісті», який не вперше був йому наданий 17.01.2021 року, а відкликаний 23.02.2021.

«Нова інформація», на яку посилається AI, — це вислови та відеоролики Навального 2007—2008 років. Після цього Навальному надавався статус «в’язень совісті» 2011-го і 2012-го через переслідування за його погляди та політичну позицію. Нічого, що суперечить цьому статусу, в біографії Навального правозахисники тоді не виявили.

Хто і яким чином «розкрив очі» чиновникам AI на «справжнє обличчя» Навального стає зрозуміло з пояснень медіаменеджера AI щодо країн Східної Європи та Центральної Азії Олександра Артем’єва, який в інтерв’ю виданню The Insider повідомив: «Ми отримали безліч запитів. Вони почали надходити практично одночасно і були дуже схожими за змістом. У цьому сенсі ми вбачаємо координованість і визнаємо, що, можливо, вони могли бути зроблені не з доброї волі, а зловмисно».

Тобто, чиновники від правозахисту чудово розуміли, що є знаряддям у руках «зловмисних осіб», що прагнуть цілеспрямовано нашкодити людині, що сидить у в’язниці за свої переконання. Розуміючи все це, AI все ж стала таким знаряддям.

Більш того, чиновникам Amnesty International було добре відомо, хто саме був безпосереднім виконавцем цієї спецоперації. Директор представництва AI в Росії Наталія Звягіна в інтерв’ю «Эхо Москвы» від 24.02.2021 р. як джерело інформації назвала «людину, що проживає за кордоном» і виголосила слова Russia Today. І справді, організатором вірусної розсилки залежаного «компромату» на Навального стала сталіністка, що мешкає в Нью-Йорку, авторка колонок у RT, Катя Казбек (Дубовицька).

У путінських інформаційних військах з цієї нагоди оголосили свято. Очільниця RT Маргарита Симоньян тріумфує: «Емнесті інтернешнл» усунуло Навального з в’язнів совісті. Обком волає, що це після того, як наша колумністка конкретними прикладами нагадала їм, що він нацик. З Днем захисника Вітчизни, співгромадяни!»

«Тепер вони вважають його в’язнем без совісті», — радіє автор найпопулярнішого коментаря під інформацією про рішення AI в РІА «Новости».

В агентстві ТАСС опублікована стаття члена Ради з прав людини при президентові Олександра Брода, в якій державний «правозахисник» поблажливо хвалить AI: «Тепер, коли критичні відгуки про Навального стали масовими і звучать вони також і з надр самої опозиції, коли знущання над ветераном змусило від нього відсахнутися багатьох, коли спливли націоналістичні вислови Навального минулих років, Amnesty вирішила відіграти назад. Значить, ще здатні визнавати помилки». Репутація Брода в правозахисному середовищі така, що самі правозахисники прагнуть триматися від нього на максимальній дистанції, так що схвалення від нього виглядає як клеймо ганьби.

Відома й інша реакція. Юрист ФБК Олександр Головач заявив, що відмовляється від статусу «в’язень совісті» через рішення Amnesty щодо Навального. У соціальних мережах переважають негативні оцінки цього рішення.

Насправді ці люди з Amnesty International учинили дуже бридко. Залишимо осторонь доцільність у сьогоднішніх умовах ось цієї їхньої «ієрархії святості» політзеків. Зрештою, це їхня внутрішня справа. У православ’ї, наприклад, святі поділені на 18 ликів, від апостолів до юродів, і нічого, ніхто, начебто, не скаржиться.

Навальний не просив надавати йому статус в’язня совісті, не подавав заяви, не брав участі у тендері. Amnesty самі надали йому цей статус і тут же відібрали, створивши тим самим чудовий привід для кремлівської обслуги на весь світ кричати у все івановську, мовляв, дивіться! дивіться! — а Навальний тепер не в’язень совісті, а в’язень без совісті! І вже мало що змінюють тихі заяви бюрократів AI про те, що Навальний, звичайно, негідний, але садити його не обов’язково і краще, мабуть, випустити.

Мерзенність, скоєна AI, особливо виразно виглядає на тлі того, що статус в’язня совісті 8.11.2011 був наданий Едуардові Лимонову, а 17.05.2012 — Сергію Удальцову. Жодних повідомлень про те, що когось із них цього звання позбавляли, я не виявив. І той і інший — апологети революційного насильства. Творець Націонал-більшовицької партії Лимонов не лише пропагував ворожнечу та насильство, але й особисто практикував їх зі зброєю в руках у Боснії, Абхазії та Придністров’ї, а щодо мови ворожнечі, то я б порадив чиновникам з Amnesty прочитати лимонівські статті «Лимонка в хорватів» і «Чорний список народів», аби зрозуміти що таке справжня люта ксенофобія і ближче познайомитися з тим, кому вони надали статус в’язня совісті.

Олексій Навальний — націоналіст. Точніше, був націоналістом і 12—15 років тому вживав вислови, в яких були очевидними ознаки «мови ворожнечі» щодо мігрантів і окремих народів. Пізніше вибачився лише за те, що обізвав грузин «гризунами». 2014 року однозначно засудив анексію Криму, але щодо його подальшої долі сказав, що «Крим — не бутерброд». Це означає, що якщо і коли Навальний вийде на волю і візьме участь у виборах, то таким, як я, доведеться поставити йому жорсткі та прямі запитання про його нинішні погляди та про його ставлення до минулих висловів. Від його відповідей залежатиме підтримка багатьох людей у Росії та за кордоном. І якщо Навальний не відмовиться від сказаного ним раніше, то, швидше за все, втратить голоси тих, для кого європейські цінності не пустий звук. Але все це, повторюся, буде, коли Навальний із Путіним поміняються місцями. Тобто, в зовсім іншому житті.

А в цьому житті в російського протесту є одне завдання — повалення путінського фашистського режиму. І аналогів успішного рішення цього завдання мирними засобами, без втручання ззовні, без військових переворотів історія людства не знає. Особливо, якщо врахувати, що йдеться про фашистську диктатуру, яка володіє гігантською внутрішньою армією для придушення протесту, плюс ядерна міць, що робить неможливою силову дію на режим ззовні.

Розумію, що європейцям дуже б хотілося Гавела, який би очолив російський протест. А вже як нам би хотілося! Але, по-перше, Вацлав Гавел і в Європі був у єдиному примірнику. А по-друге, він прийшов до влади внаслідок перемоги «оксамитової революції», після того, як Густав Гусак фактично добровільно передав йому владу. Уявити собі таку процедуру в Росії у виконанні Путіна не зможе жоден фантаст.

На ретельно зачищеному політичному полі Росії Гавели не зростають, а в отруєній телевізійними міазмами і гебешними провокаціями суспільній атмосфері путинізму шанси на політичний успіх у політиків європейського типу практично немає. Світова громадська думка цілковито проковтнула кривавий слід, що тягнеться за Михайлом Горбачовим після силових придушень народних виступів у Казахстані (1986 рік), Тбілісі (1989), Баку і Єревані (1990), Вільнюсі та Ризі (1991). Цей слід абсолютно не перешкодив Михайлу Сергійовичу отримати Нобелівську премію миру. Власне, як і позбавлення Нельсона Мандели статусу в’язня совісті не перешкодило йому отримати Нобелівську премію миру.

Корисні ідіоти з Amnesty International, сповна добровільно й усвідомлено ставши знаряддям провокаторів із RT, певна річ, увіткнули ніж у спину Навального, а тим самим, і в спину всього російського протесту. Але ножик цей виявився дрібним, перочинним. Для Навального після «новачка» — це комариний укус. А ось собі Amnesty International репутацію зіпсувала неабияк. Вважаю, що відмова Олександра Головача від статусу «в’язня совісті» буде не єдиною. Кому хочеться ставати об’єктом сповна садистських експериментів на кшталт чеховської Каштанки, якій давали шматочок м’яса на мотузці, а потім витягували прямо зі шлунку.

Газета: 
Новини партнерів