Хто забуває уроки історії, приречений на їх повторення
Джордж Сантаяна, американський філософ і письменник іспанського походження

Нобель і неомарксизм

11 жовтня, 2018 - 17:08

Ювілейну 50-ту Нобелівську премію з економіки отримали американці Вільям Нордхаус з Єльського університету і колишній головний економіст Світового банку Пол Ромер. Перший отримав нагороду за впровадження проблем зміни клімату в економічний аналіз, другий - за дослідження причин економічного розвитку.

Шведська королівська академія наук, яка присуджує премію, зазначає, що вчені «розробили методи вивчення найбільш фундаментальних і невідкладних проблем нашого часу - тривалого стійкого зростання світової економіки і добробуту населення планети».

Нордхаус пояснив, як пов'язані викиди парникових газів з економічним розвитком і як підрахувати, наскільки погіршиться добробут людей в результаті кліматичних змін. Дослідник спеціалізується на вивченні несприятливих чинників, через які страждає економіка і падає рівень життя. Створені Нордхаус моделі для оцінки того, як викиди парникового газу і зміни клімату стримують розвиток, нині використовуються повсюдно.

Ромер, у свою чергу, розробив теорію, що в основі економічного зростання лежить технологічний процес, і аргументував, чому найкраще середовище для народження технологій – ринкова економіка з елементами державного регулювання. Ромер, на відміну від Нордхауса, займається дослідженням сприятливих чинників, вивчаючи, за яких умов з'являються нові ідеї та технологічні засоби і яким саме чином вони стимулюють економічний розвиток.

Учений показав, що від нових технологій виграють усі, а не тільки їхні розробники, але для прориву потрібна фінансова міць, а вона є лише у великих компаній і монополій. Крім того, фундаментальні економічні дослідження, за твердженням Ромера, прибутку не приносять, і тому їх найкраще роблять університети, а не комерційні фірми.

Звідси випливає висновок. В умовах абсолютно вільного ринку технологічний прогрес буде неефективним, тому його необхідно регулювати на рівні країн і всього світу: обмежувати монополії, захищати авторські права, сприяти розвитку університетів, впроваджувати пільги для тих, хто інвестує в дослідження і розробки.

«Питання про те, як людство справляється з убогістю ресурсів, – наріжний камінь економіки як наукової дисципліни, і з дня її зародження вважалося, що в основі цієї проблеми лежать природа і знання. Природа визначає умови, в яких ми існуємо, а знання – нашу здатність пристосовуватися до них», – зазначають у Нобелівському комітеті.

І підкреслюють: «Водночас, не дивлячись на центральну роль цих чинників, економісти досі обходили повз питання про те, який вплив на природу і знання роблять економічні суб'єкти і ринок. Лауреати цього року Пол Ромер і Вільям Нордхаус розширили простір для економічного аналізу і дали нам інструменти, що дозволяють визначити довгострокову дію ринкової економіки на природу і знання».

ТЕНДЕНЦІЙНА УПЕРЕДЖЕНІСТЬ?

«Приз за досягнення в економічній науці пам'яті Альфреда Нобеля» формально не є Нобелівською премією, яку Нобель заповідав давати тільки в п'яти областях – хімії, фізиці, медицині, літератури і миротворчості. Економіку додали в 1969 році. Спонсор нагороди – Банк Швеції, а не нобелівський фонд. В іншому ситуація подібна: лауреатів визначає Шведська королівська академія наук, як і у випадку з фізикою та хімією.

Нобелівський комітет нерідко звинувачують в упередженості при виборі призерів з економіки. Критикують Шведську академію за те, що вона тенденційно нагороджує дослідників, чиї роботи вписуються в неомарксистську ідеологію, популярну серед західних інтелектуалів і у Швеції зокрема.

Головна концепція неомарксизма – «світ-системна» теорія Іммануїла Валлерстайна. Суть її полягає в тому, що сучасний світ являє собою глобальну систему, головним елементом якої виступають західні держави, країни «ядра». Поруч з ними розташовуються «полуперіферійні» держави, в недавньому минулому країни соціалістичного табору. І, нарешті, «периферію» утворюють найвідсталіші держави.

На думку Валлерстайна, «світ-системна» залежність дає можливість Заходу, зокрема американському і європейському капіталу, експлуатувати слаборозвинені країни. Подолання цієї нерівності, згідно з неомарксистською логікою, залежить насамперед від готовності народів «периферії» консолідувати свої зусилля для боротьби проти монополій «ядра» і за перерозподіл багатства.

Як бачимо, ідеї Ромера цілком узгоджуються з неомарксизмом. Втім, це ще не робить теорію американського дослідника не вартою уваги і апріорі склеєною під конкретну ідеологію.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments