Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Нова українська людина

31 серпня, 2018 - 11:00

Наближається початок навчального року 2018—2019. Саме він продемонструє нам, чи стане дієвою ключова реформа Міністерства освіти і науки, «загорнута» в концепцію «Нової української школи». Наразі, перед 1 вересня, можна стверджувати лише одне. Створення школи, до якої українські учні йтимуть із задоволенням, де їх будуть не лише слухати, а й чути, де їх навчать висловлювати власну думку, а не говорити те, що потрібно, з якої вони виходитимуть не «розхристаними» й розгубленими тінейджерами, а справді вільними й відповідальними громадянами, — стане довгим і складним шляхом. Аби пройти його, буде потрібна й політична воля, і відповідне фінансування, і толкове адміністрування, і якісний контроль, і злагоджена співпраця чиновників, учителів та батьків.

Цілковито підтримуючи концепцію «Нової української школи», я неабияк переймаюся тим, що вона може стати черговою українською «напівреформою». Щоб цього не відбулося, уже на старті потрібно розв’язати три ключові проблеми — проблему фінансування, проблему доступності освіти та проблему її якості. Поговоримо про кожну з них детальніше.

У квітні поточного року в межах концепції НУШ держава виділила початковій школі майже 1 млрд грн. Цілком очевидно, що цієї, здавалося б, немалої суми, буде недостатньо для забезпечення всіх потреб першокласників. Проілюструвати це хочу на прикладі Камінь-Каширського району Волинської області. Із 1 вересня тут почнуть функціонувати 68 перших класів, до яких прийде 1121 дитина. Аби реалізувати концепцію «Нової української школи» в повному обсязі, для кожного з цих класів знадобиться 170 — 200 тис. грн — тобто всьому районові потрібно понад 13 млн грн. Тим часом він отримав лише 3,2 млн грн. Хто організує додаткове фінансування й чи буде воно взагалі — питання наразі риторичне. Існує й інший бік медалі — станом на середину серпня органи місцевого самоврядування використали лишень від 50% до 75% коштів субвенції.

Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич покладає за це відповідальність на депутатів певних місцевих рад, які не змогли зібратися для голосування за розподіл коштів, не оголосили тендери та не впоралися з існуючим попитом на ринку українських виробників. Це все так. Але першоджерелом проблеми є діяльність, а точніше — бездіяльність центральної влади. Адже саме вони зволікали з розподіленням коштів і, відповідно, позбавили громади часу, а значить, і можливості засвоїти субвенції в повному обсязі. Зокрема з цих причин першачки не матимуть на 1 вересня ц.р. букварів та підручників. І це дає зрозуміти, що, на жаль, батьки українських школярів і надалі будуть змушені здавати кошти «на фіранки». Як довго матимемо такий стан речей — сказати важко.

Друга проблема полягає в існуванні гігантської прірви між освітою в селах і містах — умови, в яких навчаються сільські й міські школярі, разюче різняться. Якою сьогодні є більшість сільських шкіл в Україні? 5 — 7 комп’ютерів на сотні дітей, вихід до Всесвітньої мережі — подекуди зі сфери фантастики, відключення аналогового ТБ, відсутність фахових класів — біології, фізики, хімії; якщо ремонти — то переважно косметичні, «господарським способом». Нових шкіл при цьому майже не будують. Частина ж існуючих узагалі відстала від цивілізації щонайменше на століття — так, в Україні багато сільських шкіл з пічним опаленням і туалетами на вулиці, якими дітям доводиться користуватися як при морозах у -15, так і при спеці в +30. Додамо сюди й те, що в сільській місцевості, аби дістатися до школи, дітям подекуди доводиться долати десятки кілометрів по розбитих дорогах. Водночас під час ЗНО вимоги до сільських і міських школярів залишаються однаковими — педагогів не цікавить, із яких причин учень не оволодів певним матеріалом, чому він мало розуміється на сучасних інформаційних технологіях тощо. У нас майже 40% дітей навчаються в сільських школах, тож переконана, що саме вони, сільські учні, мають бути в пріоритеті.

Проблема третя — якість освіти. Під нею я розумію щонайперше глибокий і ретельний аналіз результатів ЗНО останніх років. Аналіз, який не зупиниться на кількості учнів, що склали ЗНО на той чи інший бал. Аналіз, який дасть можливість виявити небезпечні тенденції в освітньому процесі й уникнути їх. Аналіз, який дасть змогу зробити так, щоб наші випускники давали фору випускникам найкращих європейських шкіл.

Згодна, усі ми можемо стати свідками великої освітньої революції. І підтримую пані міністра Лілію Гриневич у тому, що в «Нову українську школу», по-перше, треба повірити, а по-друге, об’єднати зусилля задля того, аби вона перетворилася з паперового проекту на реальність. Ми просто не маємо права обернути реформу на процес заради процесу, адже перед нами велика мета — формування нової української людини.

Ірина Констанкевич, народний депутат, голова підкомітету з питань позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти та освіти дорослих комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments