Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Нові горизонти?

«13-19.04.2018»
19 квітня, 2018 - 19:31

Схоже, вже навіть Сергій Марков усвідомив. Ще не так давно, коли «ввічливі» чоботи лише починали топтати українську землю, мало хто в Росії не писав про відродження величі СРСР, про повернення Росії статусу «великої держави». Минуло чотири роки. Анітрохи не змінилася риторика російських державних ЗМІ, хіба що рідше почали показувати Обаму з бананом. Множиться список російських хоч якихось, але перемог. Погано-бідно Росія щоразу примудряється пристосовуватися до дедалі нових санкцій. Нехай без західних топ-політиків, у Росії все ж відбудеться чемпіонат світу з футболу. Ось-ось урочисто відкриють багато разів висміяний нами Керченський міст. — Поки ніщо не дає надію говорити про повернення Криму Україні, як далі за розмови не заходять перспективи повернути Україні Донбас. Російські хакери посадили в Білий дім Дональда Трампа. — І не треба мені говорити, як гірко вони в цьому Трампі розчарувалися. Росія, як Ясон зуби дракона, сіяла Трампа, лише щоб зібрати хаос, і з кожним днем у неї дедалі більше надій зібрати, нехай і на свою голову теж, його рясний урожай. Навіть у Сирії, незважаючи на американські й ізраїльські бомбардування, на всі наші з вами прогнози «другого Афганістану для Росії», дедалі ближче перемога пропутінського Асада, нехай і ціною абсолютно розореної й обезлюділої країни.

Тим дивніше мені було читати нещодавній пост Сергія Маркова, в якому він міркує, як Росії варто відповісти на нові американські санкції, що обрушили курс акцій російських компаній і в черговий раз рубель. Ніщо мені не нагадало в ньому Маркова, який писав 2014 року багатосторінкові опуси, як Росія ось-ось облаштує по-новому світ. — Не те щоб зовсім без звичного його читачеві «позитиву». Одним з пунктів він усе-таки прописав «дебандеризацію» й «видалення Галичини з України»... Утім, якби про них не згадав, його б зовсім припинили читати. Але далі... Далі, дуже на це схоже, зіткнення лоб у лоб з реальністю залишило у Сергії Маркові незгладимий слід. — «Економічні санкції Росії у відповідь США — це свідомо слабка відповідь. Над нею американці сміятимуться. Адже економіка США на порядок сильніша за російську». Чотири роки тому в його вухах ще звучала відлунням путінська обіцянка довести капіталізацію «Газпрому» до 1 трильйона доларів. Сьогодні не лише у американців, а й навіть у Сергія Маркова ці колишні амбіції кандидата економічних наук Володимира Путіна викликають лише гіркий сміх. І, немов боязкий промінець надії, пункт перший пропонованого ним плану: «Китай піднімається. Треба демонстративно дружити з ним».

Усього чотири роки між новою світовою силою і першим хуліганом на селі, з чиєї економіки сміються Сполучені Штати, вершина імперських амбіцій якого розчленувати Україну, а єдина надія на виживання, як в України Захід, у нинішньої Росії Китай. І написали це не Пономар або Портников, цей пост написав Сергій Марков. — Одна з найкращих ілюстрацій еволюції настроїв у путінській Росії, відчуття ще не наближення кінця, але вже безвиході. Цю зміну настроїв, схоже, відчули в Кремлі раніше за нас з вами. Свідченням цього є слова прес-секретаря російського президента Дмитра Пєскова, сказані ним одразу після березневих виборів, що пріоритетом нового терміну Путіна стануть внутрішні проблеми. Не Китай за давньою звичкою, не Захід зі своїми санкціями, Росія ховається в кокон, сама зводить довкола себе стіну, і ця стіна вже відкидає на вчорашніх акинів путінських перемог свою похмуру тінь. Як Гітлер в останні дні, Путін марить рятівною диво-зброєю, подібно до генералів імператорської Японії він знав, як звитяжно розпочати цю війну, але ніхто в Росії не знає, як у розпочатій нею війні перемогти. На зовнішніх і на внутрішніх фронтах, нехай і жорстоко огризаючись, Росія переходить до оборони. — Перший передвісник наближення поразки для корабельних щурів. Нехай вона ще спирається на дружнє плече старшого брата Китаю, як колись сама Росія в Україні, він має виключно свої, відмінні від російських цілі, надія на нього слабка. І знову, як півтора століття тому, лише армія й флот єдині союзники Росії, та ще стіна, яку зводить старіючий Путін. — Не лише ми, а й Сергій Марков чудово знає, в історії людства ще не було такої стіни, яка одного дня не впала б. Чи то Китайська, Берлінська, чи навіть уся цілком радянська Залізна стіна.

 

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments