Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні

Партії війни і миру в Росії та Україні

7 лютого, 2019 - 19:52
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Зрада свого народу — справа невдячна. Віктор Янукович у цьому вкотре міг переконатися, прочитавши відгуки на свою прес-конференцію, що відбулася в РІА «Новости» 6.02.2019 р., навіть на офіційному сайті головного державного інформагентства Росії. Жодного доброго слова. З відібраних суворим цензором коментарів колишній український президент в одному названий «портянкой», в іншому йому повчально пояснюють, що президент повинен діяти, а не базікати. У програмі «Вечір з Володимиром Соловйовим» від 6.02.2019 р. Януковича лаяли всі, причому останніми словами. І це та нагода, коли думки українських патріотів і російських імперців співпали.

Коли вже йдеться про зраду, не можу не назвати ще одного персонажа, калібром меншого за Януковича, чия зрада вилізла назовні в цій програмі в повному обсязі. Український політолог Василь Вакаров із  телевізійних «українців за викликом», мабуть, деякий час зважував свою долю і під час обдумування, яке тривало весь 2018 рік, дотримувався правила «і нашим і вашим», тобто намагався і господарям студії догодити і Україну не засуджувати, за що був сильно битий біснуватими російськими «експертами». На початок лютого 2019-го Василь Вакаров вочевидь наважився та почав розповідати в студії Соловйова, як він в Адміністрації Президента України очолював силовий блок і бачив, як нинішній Президент Порошенко «бігав радитися» до Януковича, повідомив, що практика «торгівлі посадами», яка була при Януковичі,  при Порошенку «лише збільшилася», повідомив, що йому «соромно за очільника МЗС України Клімкіна» і що до путінського кума Медведчука «переходить ореол миротворця». А коли Василь Вакаров почав засмучуватися про те, «що буде з країною», якщо в Україні будуть розташовані американські ракети, а з приводу незалежної церкви в Україні виголосив, що «ця церква не може вважатися церквою», стало зрозуміло, що нещодавно йому  зробили пропозицію, від якої не відмовляються. Отже, полк корнілових, кілінкарових та інших царьових поповнився.

Але зрадники є лише важливим тлом, на якому проступає російська партія війни, яка неподільно панує в медійному просторі Росії, і вже неможливо з упевненістю сказати, хто кого обслуговує: телевізійна партія війни обслуговує війну, чи навпаки, війна задовольняє божевільне жадання крові, яке демонструють люди, що живуть у телевізорі.

«Ми недооцінюємо Україну. Недооцінка ворога — небезпечна. Україна — наш ворог!», — у словах біснуватого «сходознавця» Семена Багдасарова немає жодної двозначності. «Україна — ворог!» Коротко і зрозуміло. А що роблять з ворогом, якщо він не здається? Правильно! І Семен Аркадійович на головному державному телеканалі Росії за підтримки ведучого та всієї студії детально розповідає, як саме має бути знищена Україна.

«Головне питання — мусить з’явитися лідер. Він повинен з’явитися не обов’язково на території України. В нас у Росії три мільйони українців. Повинна статися зміна режиму в Києві. Але нас цікавить південний схід України — це споконвічні російські землі. Громадяни Росії хочуть бачити поряд з нами дружню країну!», — обличчя Багдасарова дихало впевненістю щодо права вирішувати долі інших народів. — «Ми повинні завдати  їм удару! Найефективніше — превентивного удару! В нас три мільйони українців. Треба сформувати з них, і не лише з них національно-визвольну армію в 200 тисяч, яка повинна вступити на територію України!»

Не будемо про дрібниці. Про те, що в ефірі головного держтелеканала країни було здійснено злочин, ознаки якого підпадають під статтю 354 КК РФ «Прилюдні заклики до розв’язування агресивної війни» — термін до трьох років. Безглуздо згадувати Кримінальний Кодекс у країні, якою правлять злочинці, об’єднані в партію війни. Актуальнішим є інше питання: а чи є в Росії партія миру?

На це питання того ж дня, 5.02.2019, спробував відповісти Михайло Соколов, який організував на «Радіо Свобода» обговорення книжки «Росія й Україна. Дні затьмарення». Автори книжки — член керівництва партії «Яблуко» Лев Шлосберг, журналісти Денім Камалягін та Олексій Семенов — розпочали жорстку дискусію з українським публіцистом Віталієм Портниковим.

Позиція Портникова збігається з тією, яку автор цієї шпальти викладає в своїх статтях протягом останніх десяти років. У Росії дві політичні нації: шовіністично-імперська та ліберально-демократична. Остання завжди програє, і виграти може лише, «якщо завершиться процес розпаду людиноненависницької російської імперії, який сто років тому розпочався».

Мені з наївності здавалося, що нормальна людина, що стоїть на демократичних, ліберальних позиціях, на ці слова Віталія Портникова повинна прикро кивнути, мовляв, так, звичайно, ну сказав, що Волга впадає в Каспійське море, давайте вже від очевидних істин перейдемо до серйозної глибокої розмови. І раптом Лев Шлосберг, один із найбільш шанованих у російській опозиції, стає в патріотичну позицію і починає спростовувати таблицю множення.

«Нам дуже не хочеться — нам, громадянам Росії — вести розмову в категоріях громадянської війни чи потенційної громадянської війни в нашій країні», — відповів Шлосберг. — «Якщо говорити про дві нації, то це розмова про громадянську війну — це треба розуміти».

Тобто Лев Шлосберг спростував твердження Віталія Портникова про те, що він, Шлосберг, і, наприклад, Семен Багдасаров із Володимиром Соловйовим належать до різних політичних націй і фактично заради уникнення громадянської війни виявив бажання увійти до єдиної політичної нації з Багдасаровим і Соловйовим.

Убачаю, що Віталієві Портникову, а водночас і мені слід визнати свою неправоту. Віталій Портников спробував сказати комплімент Росії, стверджуючи, що в ній, як і в будь-якій іншій країні, є дві політичні нації: імперська та ліберальна. У цьому твердженні є дві неточності: історична і сучасна. У Третьому рейхові, наприклад, було досить складно виявити якусь другу політичну націю, окрім тієї, що вчинила Голокост та інші мерзоти. Я в курсі, що в Німеччині були окремі осередки антифашистського опору та праведники. Але нація — це спільність, а назвати політичною нацією окремих героїв язик не повертається.

Те саме і з Росією. Шлосберг спростував твердження Портникова про те, що в Росії є дві політичні нації. Політична нація — це уявне співтовариство, яке існує в головах людей. І якщо Лев Шлосберг фактично стверджує, що він себе не відокремлює від політичної нації соловйових-багдасарових-путіних, то це означає, що ліберальна нація в Росії є частиною імперською. Слова та самоідентичність Шлосберга в цьому разі важливіші за слова Портникова чи мої. Оскільки Лев Шлосберг — російський політик, а ми з Портниковим — ні.

«Нам важливо, щоб усередині кожної з наших країн народ миру був сильнішим, ніж народ війни», — сказав Лев Шлосберг. На що Портников відповів: «Що стосується двох партій миру, які мають бути в наших країнах, я хотів би вам нагадати дуже просту річ — це ваші війська на нашій землі, це ваші колаборанти забезпечуються вашими ж спецслужбами, це ваша судова система — репресивна, підла та жорстока — встановлена в Криму».

Коментувати слова Портникова алогічно, так само як коментувати таблицю множення. Що стосується слів Шлосберга, то залишається загадкою, як саме шанований мною політик уявляє перемогу народу миру в Україні. Громадянам України треба допомогти, чи просто не заважати Семену Аркадійовичу Багдасарову реалізувати його плани? І що було б з людством, якби в СРСР, США й інших країнах антигітлерівської коаліції народ миру виявився в той час сильнішим за народ війни?

У Росії є потужна партія війни. Вона повністю визначає всю політику країни — і зовнішню і внутрішню. Що ж до російської партії миру, то вона нагадує кота Шредінгера, який одночасно і живий і мертвий. Почитаєш програму партії «Яблуко» — і стає зрозуміло, що партія миру є. Послухаєш конкретні пропозиції тих самих людей щодо Криму та припинення війни в Україні — і контури партії миру на очах розпливаються, і вона якось мимохіть перетворюється на партію соромливих продовжувачів війни. В Росії немало людей, які щиро ненавидять війну та режим, що її породжує. А партії миру немає. З тієї ж причини, з якої не було партії миру в Третьому рейхові.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments