Піднесім свій народ культурно, навчаймо його. Не тільки учитель може навчати, але може його навчати та виховувати і урядовець, вояк, промисловець чи інший.
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Партизанська операція чи злодійська сходка?

Замість інавгурації Лукашенка громадяни Білорусі дивилися старий російський серіал «Сині ночі», що розповідає про діяльність піонерської організації СРСР
24 вересня, 2020 - 19:20
ФОТО REUTERS

Краса, як відомо, в очах того, хто дивиться. Ця істина повною мірою виявила себе при оцінці різними людьми таємної спецоперації щодо проведення інавгурації Лукашенка. Рівень секретності операції був настільки високим, що ніхто з семи сотень її учасників не знав заздалегідь про дату й час її проведення, а саму інавгурацію, всупереч закону, не показали по державному телевізору. Замість неї громадяни Білорусі дивилися старий російський серіал «Сині ночі», що розповідає про діяльність піонерської організації СРСР і про насичений внутрішній світ мешканців піонерського табору імені Павлика Морозова.

Отже, про вплив ставлення до Лукашенка на оцінку цієї спецоперації. Наприклад, Павло Латушко, член Координаційної ради Білорусі, до Лукашенка ставиться досить прохолодно. Ось він і назвав його інавгурацію «злодійський сходкою для коронації чергового злодія в законі».

Сам Лукашенко до себе ставиться з величезною симпатією. Тому він назвав свою інавгурацію просто й коротко — «днем Перемоги». Щоправда, Олександр Григорович не уточнив, чому переможці змушені були настільки ретельно приховувати свій тріумф.

Мешканці російського телевізора, керуючись останньою генеральною установкою, ставляться до Лукашенка з різним ступенем теплоти. Тому всім сподобалося, коли Соловйов у програмі «Вечір» від 23.09.2020 пожартував, що Лукашенко провів свою інавгурацію у повній відповідності до білоруських партизанських традицій. Характерно, що в студії не знайшлося нікого, хто поставив би очевидне запитання: «якщо Лукашенко — партизан, то хто ж тоді окупант?»

Утім, остання генеральна установка вимагає, щоб стосовно Лукашенка в телевізорі був певний плюралізм у діапазоні від повної підтримки до помірної критики. У програмі «60 хвилин» повну підтримку Лукашенкові продемонстрували депутати Держдуми Петро Толстой і Леонід Калашников, а також ті, кого краще за все назвати «білорусами за викликом». Помірну критику Лукашенка взяли на себе ведучі Попов і Скабєєва. Звертаючись до силовиків, Олександр Григорович похвалив їх за те, що вони «зупинили на наших чистих затишних вулицях цю погань». Попову чомусь не сподобалося, що Лукашенко назвав протестувальників «поганню», йому таке звернення здалося неетичним.

За Лукашенка негайно заступився депутат Толстой, який з приводу слова «погань» одразу заявив, що не сприймає цю «нову етику», яку «нам нав’язують». Мабуть, у старій етиці Петра Олеговича називати співвітчизників «поганню» цілком етично. Утім, депутат Толстой тут же продемонстрував свої етичні канони. «Усі ці прибалти, поляки, вся ця шушера, закликали виходити на мітинги у день інавгурації», — пояснив Толстой. Треба визнати, що толстовська «шушера» на адресу інших народів вельми органічно доповнила лукашенківську «погань» на адресу свого народу.

Задля справедливості слід зазначити, що ведучий Попов у ролі поборника етики виглядав не зовсім переконливо. Оскільки тут же, кажучи про країни, лідери яких заявили про невизнання Лукашенка президентом, назвав їх «карликовими». Забавно, що на цей момент серед країн, керівництво яких не визнало білоруського диктатора, вже були такі «карлики», як США, ФРН і Велика Британія.

Споживачі солов’їного посліду та інших відходів життєдіяльності російського телевізора за шість років звикли до такого явища, як «українці за викликом». Декого з цих людей російський телеглядач полюбив усім серцем. Наприклад, багато коментаторів дуже просять Соловйова щоб він повернув у ефір В’ячеслава Ковтуна, який роками досить надокучливо зображував ідіота (а може й не зображував), таким чином даруючи аудиторії «вечірнього М» відчуття глибокого задоволення у зв’язку з настільки явною демонстрацією «ущербності» іншого народу. «Білоруси за викликом» — амплуа нове, тому запрошені на ці ролі «експерти» тільки проходять кастинг. Але вони стараються. Ось, наприклад, білоруський «експерт» Дмитро Бєляков зробив непогану заявку на роль, яку успішно виконував «політолог» В’ячеслав Ковтун. Розкриваючи причини таємної «інавгурації», Дмитро Бєляков пояснив, що у такий спосіб «Лукашенко народ береже». Інший «білорус за викликом» Олексій Дзермант проник у глибокі роздуми диктатора напередодні «інавгурації» й поділився виявленим з глядачами соловйовського «Вечора»: «Лукашенко зважував — або іронізуватимуть, або будуть сотні трупів. І в цій ситуації Лукашенко обрав єдине правильне рішення». Вважаю, що і Бєляков і Дзермант отримали прописку в російському телевізорі, де дуже полюбляють вітчизняних холуїв і шанують закордонних, якщо вони лояльні.

Критичну арію щодо Лукашенка у програмі «60 хвилин» виконав сталініст і нацист Стариков. Його зовсім не збентежив таємний характер «інавгурації», зате виникли до білоруського диктатора претензії лінгвістичного спрямування. «У Білорусі живуть російські люди, і я хотів би, щоб він говорив російською», — висунув вимогу сталініст і нацист Стариков, прослухавши присягу, яку Лукашенко виголосив державною білоруською мовою.

Дещо змістовніші претензії до Лукашенка виявилися у режисера Шахназарова, який у програмі «Вечір» поставив цілком очевидне запитання: «Навіщо він так ховається, якщо за ним — суспільство?» Після чого Шахназаров зробив не менш очевидний висновок: «Ця таємна інавгурація створює враження, що президент боїться». Після чого режисер Шахназаров повідомив, що на місці Лукашенка він би пішов пішки до місця інавгурації в оточенні своїх прихильників, а саму процедуру провів би публічно просто неба.

Шахназарова підтримав співробітник «Комсомольской правды» Олександр Коц, єдиний з усіх російських «експертів», якого послали спостерігати за білоруською революцією, і тому він бачив усе, що там відбувається на власні очі. «Люди, які підтримують Лукашенка, бояться сказати про це», — повідомив Коц, чим викликав певну розгубленість у студії.

На захист Лукашенка грудьми став «політолог» Дмитро Куликов, який оголосив, що «Лукашенко забрав у протестувальників точку збирання» і «не дав їм майданчик для проведення провокації». «Я точно розумію, що вона є в Білорусі, — ця консолідована більшість», — поділився сокровенним знанням Куликов. На жаль, «політолог» не пояснив, де ця «консолідована більшість» так вправно ховається, а в студії не знайшлося нікого, хто б поставив йому це запитання.

Усіх учасників російських політичних шоу об’єднує імперство, підтримка й обслуговування фашистського режиму. Відмінності між ними мають другорядний характер, але, разом з тим, призводять до суттєвих відмінностей в оцінці таких, наприклад, подій, як таємна «інавгурація» Лукашенка. Такі, як «політолог» Куликов, хто повністю підтримав Лукашенка, — це люди, уся людська й професійна сутність яких цілковито, без залишку вміщується в телевізійні шоу. Якщо вимкнути телевізор Куликови зникнуть.

Ті, хто, дотримуючись у цілому «генеральної лінії», дозволяють собі в деталях висловлювати свою думку, як правило, мають щось за межами телевізора. Можна різною мірою критично ставитися до творчості режисера Шахназарова, але, тим не менш, його сутність не можна звести лише до його безглуздих і мракобісних, як правило, сентенцій у телешоу. Олександр Коц, будучи безсумнівним імперцем і ксенофобом, менш з тим має у своїй біографії кілька вчинків, у яких виявилися мужність і гідність. Зокрема відмова від державної нагороди, яку йому намагалися вручити за порятунок дітей зі школи в Беслані, захопленої терористами. Ці відмінності не роблять Коца і Шахназарова менш винними в обслуговуванні фашистського режиму, але дозволяють пояснити причину, з якої вони в окремих випадках опиняються по різні боки з Куликовим і Соловйовим.

Схожі відмінності є й у персонажів російської влади, яка лише здається монолітною. І те, що Лукашенко з його постійною готовністю кинути «старшого брата» і з його зростаючою неадекватністю став для путінської Росії валізою без ручки, у владі не можуть не розуміти. Не можна виключити, що це розуміння приведе Кремль до рішення замінити Лукашенка на щось лояльне, але більш людиноподібне. А ось це вже може спричинити непередбачувані для Кремля наслідки. Просто тому, що білоруська політична нація, яка прокинулася, другий шанс взяти долю країни у свої руки, сподіватимемося, не упустить.

Газета: 
Новини партнерів