Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Перекладач як промоутер

3 жовтня, 2016 - 09:59

30 вересня відзначали Всесвітній день перекладача. Маємо нагоду поговорити про творення потужного культурного бекґраунду  зусиллями людей, згаданих в книжках петитом на другій сторінці.

Аркайц Кано, баський перекладач, елегантно описав, що таке для нього художня адаптація: «Це так, ніби прокидаєшся зранку у незнайомій квартирі. Тобі треба зготувати сніданок. І не знаєш, де лежить кухонне приладдя і де які продукти. От і нишпориш по всіх шафах. Але мусиш поводитися при цьому тихо-тихо, щоб не збудити господаря. Поки той спить на канапі у вітальні».  От тільки, щоб не залишитися голодним, все такі доведеться господаря розбудити.

День перекладача в Києві відсвяткували відкритою бесідою з людиною, яка активно працює в цій галузі – з Юрієм Ткачем; і тема зустрічі показова – «Перекладач як промоутер культури». Ткач багато років адаптує українську літературу іншими мовами, за його допомогою англійською заговорили Антоненко-Давидович, Дімаров, Матіос.

Тези в цілому були передбачувані і правильні.

Фінансової та інформаційної підтримки з боку України переклади з нашої мови на інші не мають.

Просування перекладених книжок – це індивідуальна справа перекладачів і видавців та результат їхньої активності (а у випадку «укр.-англ.» часто густо перекладач і є видавцем).

Така промоція спрацює наразі, якщо ці персонажі – харизматики і по-хорошому одержимці.

Репутація нашої країни на світовій культурній арені слабка і тенденційна (майже-Росія, Чорнобиль, майже-не-Росія).

Книжки для такого штибу перекладів мають обиратися а) якісні, б) презентативні, в) цікаві якимсь досвідом, якого не має, наприклад, австралійській читач (саме йому Ткач адресує свої адаптації).

Теоретично все зрозуміло і не викликає внутрішнього спротиву.

А практично маємо таке: «Жадан і ці всі не можуть бути єдиним обличчям української літератури в світі» (цитата з розмови). Альтернативу «цим всім», яких уже активно перекладають і рекламують, Ткач бачить у прозі Мирослава Дочинця. Саме переклади з Дочинця, певен він, приваблять до України англомовного читача, і гарантують їй місце в полі актуальної літератури. Щоб не були ми більше для них «якоюсь ефіопією» (теж цитата).

Іронічно злегка, знаєте. Найвідоміший сучасний ефіопський письменник, активний агент своєї культури – Нега Мезлекія – в Ефіопії не живе. Він свою культуру підтримує з Канади і то досить вдало. Українське в Австралії купуватимуть тільки тому, що воно українське? – І тоді це буде переклад для діаспори, яка якраз такого перекладу не потребує.

Але я щиро не розумію, чому читач заплатить гроші за книжку закарпатського Коельо, якщо йому доступний бразильський Коельо? І як можна запобігти уявленню про вторинність української літератури (щодо російської, така проблема), так само торгуючи «вторсировиною»? Але це мої персональні питання – здебільшого риторичні.

А насправді важливі висновки з цієї розмови наступні.

Перекладач є промоутером культури-донора, хотів би він того уникнути чи шанував би цю свою місію – завжди. Перекладач завжди є гравцем на культурному полі літератури-реципієнта. Відбір текстів для адаптації залежить здебільшого від літературного смаку і уподобань саме перекладача (ні-ні, я не забула про видавця). Переклад – це насамперед робота, пов’язана зі судженнями смаку і вихованням читацької свідомості. Все теж просто: як нас навчать читати «чуже», так ми читатиме і «своє» – зворотне теж правильне... Сумно? Бо все залежить від смаку конкретної людини, а про смаки – як відомо – не сперечаються, але їх – що менш відомо – треба виховувати… То у який спосіб творити той самий культурний бекґраунд, котрий має забезпечити оригінальній літературі перекладна?

Сучасна українська література зараз – це насамперед література адаптована. Потужна і якісна робота перекладачів із німецької мови, зі скандинавських мов, адаптації балканської літератури, польської, бельгійської. Окремим заліком – сучасна перекладена поезія, яку і читають людей небагато, а купують ще менше. Натомість тут: литовська, грузинська, польська, австрійська, німецька, шведська, чеська, американська, болгарська… Я навряд здивую, якщо скажу, що за кожною такою книжкою і за групою текстів стоїть кропітка потужна робота перекладача-харизматика, який формує навколо себе команду таких саме фанатиків, і видавця, котрий довірився його смаку. (Буду називати поіменно – процедура затягнеться до наступного Дня перекладача).

І що? Питання тільки в тому, що в світі значно більше митців-українців, які вільно володіють іноземною мовою, ніж митців-іноземців, котрі дають раду з літературною українською?

Поки не почали аж занадто пишатися нашою «активністю» та їхньої «лінню», поверну на землю. Бум перекладів в Європі з китайської мови почався разом із китайським економічним дивом. А загальна популярність скандинавської прози у світі пов’язана з діяльністю відповідних інститутів книжки. Це по-перше. А по-друге. Якщо література здатна віддати значно менше, ніж ввібрати в себе, то це означає, що вона розвивається і росте – що вона підліток, спраглий і жадібний.

Перекладач як промоутер? Скоріше: перекладач як вихователь в молодшій школі… До речі, 2 жовтня був День учителя.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments