Україна приречена бути однією з найкрупніших і найбагатших держав.
Борис Олійник, український поет, академік, громадський діяч

Під прицілом

або Як геї та лесбійки стають об'єктами нападу і чи мають в Україні захист?
19 червня, 2017 - 14:18

У тиждень КиївПрайду дедалі більше загострилися погрози на адресу активістів ЛГБТ (лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерних людей). У суботу 17 червня невідомі зламали сторінку ЛГБТ-організації "Гей-альянс Україна", розмістивши на ній повідомлення про "оголошення війни геям від імені патріотів України".

У листі, зокрема, йшлося, що проведення "Маршів Рівності", "КиївПрайдів" та інших заходів "гомосексуалістів" стане трагічною помилкою. Ніяка удавана підтримка поліції вам не допоможе". У лист було вкладено ілюстрацію з використанням фотографії одного з лідерів ЛГБТ-руху, якого розпинає вилами особа, одягнена у воєнізовану форму з нашивками чорно-червоного прапору на руці та тризубом на грудях.

Такий лист отримали чимало правозахисних організацій, які підтримували Марш рівності.

Це не «сезонне явище». Упродовж трьох років після Євромайдану правозахисники неодноразово фіксували погрози та фізичне насильство щодо представників спільноти, пошкодження їхнього майна, зрив публічних акцій.

Під прицілом опиняються навіть ті, хто висловлюють свою підтримку геями чи лесбійкам, або ж... чий зовнішній вигляд, на думку нападників, свідчить про належність людини до ЛГБТ-спільноти.

Пройшлися Хрещатиком...

У 2015 році нетиповий, як для України, соціальний експеримент провела пара Зорян Кісь і Тимур Левчук. Хлопці пройшлися вулицею Хрещатик, тримаючись за руки, жваво спілкуючись, обіймаючись. Поводилися так, як звичайна закохана пара хлопця й дівчини. За ними слідувала знімальна група, яка все фіксувала на приховану камеру.

Під час прогулянки перехожі усміхалися хлопцям, дехто просився з ними сфотографуватися. Однак соціальний експеримент для Тимура і Зоряна завершився не так приязно: на центральній вулиці Києва їх оточила група підлітків й почала провокувати на бійку. Коли приїхала поліція – нападників уже не було.

"Це був соціальний експеримент – так у "звичайному" житті ми не ходимо. І якби нам на допомогу не прийшла знімальна група, було б непереливки", – розповідає Зорян Кісь.

Ця справа рік перебувала на обліку в поліції, за цей час хлопці тільки один раз бачилися зі слідчим. А про закриття провадження дізналися випадково, і то через кілька місяців. Лиш зовсім недавно стало відомо, що в цій справі крига скресла.

Як прокоментував начальник управління Головного слідчого управління Національної поліції України Олексій Крюков, "на сьогодні провадження по активісту Зоряну Кісю вивчено в порядку контролю і направлено в прокуратуру для прийняття рішення для скасування".

Утім, Зорян і Тимур сумніваються, що через рік є хоч якісь шанси відшукати правопорушників і притягти їх до відповідальності.

Захищаючи права жінок?

Інша небезпечна ситуація сталася 8 березня 2017 року в Міжнародний день захисту прав жінок. На початку березня організаторки Феміністичного маршу під назвою "Ні насильству всіх форматів – від роддомів до військкоматів" почали отримувати погрози у соціальних мережах. Ці погрози мали системний характер.

Зокрема, у соціальній мережі ВКонтакті від 5 березня у групі "Зентропа Україна" було написано: "...На вулиці знов вилізе нечисть, яка захоче пройтись маршем по нашій столиці. Феміністки, гомосексуалісти, лівачьйо, яке любить нападати на правих… – усе це буде оскверняти повітря, викрикуючи дегенеративні лозунги та крокуючи з плакатами... Закликаємо всіх людей доброї волі, всіх націоналістів вийти і не допустити чергового грантожерського мракобісся".

При тому, що феміністичний марш планувався як акція проти інституційного насильства над жінками, готувалися гасла з вимогою дотримання прав людини, а також проти гендерної дискримінації. Також демонстрантки йшли на марш з вимогою ратифікації парламентом Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами.

Організаторки оприлюднили заяву про погрози фізичного насильства й образливі коментарі, а також попередили Національну поліцію про можливі провокації.

Та в самий день проведення ходи на вулиці Хрещатик у Києві кілька невідомих намагалися облити учасників маршу кефіром та зеленкою. Поліція затримала чотирьох підозрюваних – на них склали адміністративний протокол за ст. 175 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство).

Із зовсім свіжих подій: 14 червня 2017 року у Києво-Могилянській академії невідомі зірвали акцію проти ґендерної дискримінації, сексизму, насилля та сексуальних домагань в університетському середовищі.

За інформацією організаторів акції, якими виступила міжнародна правозахисна організація Amnesty International, нападники погрожували активісткам вчинити над ними сексуальне насильство і силою намагалися "вручити квіти", які вони принесли з собою. Через загрозу насильства з боку нападників організаторкам довелося зупинити акцію і піти. Поліція, яку студенти викликали, прибула тільки за 40 хвилин і "не знайшла порушень".

"Гірка іронія: акція проти насильства не змогла відбутися через насильство. Обмеження права на мирні зібрання шляхом застосування сили в Україні перетворилося на системну проблему", – згодом прокоментували в Amnesty International.

Де шукати захисту?

Таких історій – чимало. Так, у доповіді "Становище правозахисників на підконтрольних уряду територіях України: три роки після Євромайдану", яку підготував Центр інформації про права людини (ЦІПЛ), зафіксовано щонайменше 12 випадків перешкоджання діяльності правозахисників та громадських активістів, які захищають права ЛГБТ, або є представниками ЛГБТ-спільноти.

"Жоден із цих випадків не був ефективно розслідуваний, а винні – не притягнуті до відповідальності", – зауважує правозахисниця, голова правління ЦІПЛ Тетяна Печончик.

За її словами, у низці випадків поліція не стала порушувати кримінальну справу або неправильно кваліфікувала напади (не вбачаючи в них гомофобний мотив), в інших випадках постраждалі самі не зверталися до правоохоронних органів через побоювання за власну безпеку або зневіру в правоохоронній системі.

Правозахисниця переконана: якраз відсутність ефективного розслідування з боку правоохоронних органів та тотальна безкарність злочинців ведуть до вчинення ними нових нападів і «розкручування спіралі насильства».

«Це системна проблема, корінь якої у відсутності законодавства про злочини на ґрунті ненависті і небажанні правоохоронних органів змінювати існуючу практику», – переконаний Зорян Кісь.

За його словами, стаття 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками) не працює, адже напади на ЛГБТ-активістів найчастіше кваліфікують як хуліганство і «спускають на гальмах».

Також, на думку правозахисників, поліція не кваліфікує напади на ЛГБТ як злочини на ґрунті ненависті і через те, що бракує відповідної підготовки поліцейських. Серед інших причин небажання вносити такі дані може бути гомо/трансфобія правоохоронців та нерозуміння специфіки розслідування.

Водночас експерти відзначають готовність поліції вчитися й змінюватися. Так, підготовку до КиївПрайду, комунікацію представників Нацполіції із організаторами, обговорення заходів безпеки високо оцінює Зорян Кісь.

Про те, що ситуація не така вже безнадійна, зауважує і начальник управління Головного слідчого управління Національної поліції України Олексій Крюков. Він стверджує, що позиція України як держави в питанні захисту потерпілих від злочинів на ґрунті ненависті, зокрема, представників ЛГБТ-спільноти, безкомпромісна.

"Є зрушення в розслідуванні злочинів на ґрунтів ненависті щодо ЛГБТ. У першу чергу, йдеться про злочини, які не скоєні за особистим мотивом, а містять мотив відносно саме ЛГБТ-спільноти. За останні два роки нами обліковано близько 30 проваджень щодо ЛГБТ, з них 11 направлено до суду, 11 закрито. Я вас запевняю – усі такі провадження нами контролюються. І якщо є питання до недбалих слідчих, на жаль, і таке буває, ми притягуємо їх до відповідальності", – коментує Олексій Крюков.

За його словами, слідчі у рамках підвищення кваліфікації також пройшли курс щодо фіксування та ведення злочинів на ґрунті ненависті.

 "З приводу роботи наших слідчих, 8 тисяч працівників з переходом в поліцію пройшли підвищення кваліфікації, і обов'язковим пунктом було вивчення злочинів на ґрунті ненависті. Тому всі слідчі принаймні знають, що це таке. Також ми ввели на рівні обласних слідчих апаратів працівників, які відповідають за цей напрямок роботи", – наголошує Крюков.

Тим не менш актуальним лишається питання по роботі з потерпілими. Зокрема, нині в Україні введено в користуванні нові бланки, затверджені в Міністерстві юстиції, опитування потерпілих. У таких бланках в обов'язковому порядку фіксують, чи скоєно злочин, на думку потерпілого, з мотивів "порушення рівноправності громадян". Простими словами – з мотиву ненависті за різними ознаками.

І якщо при складанні протоколу використовуються застарілі бланки або поліцейський не ставить такого запитання – обов’язково повідомляти про порушення й вимагати дотримуватися процесуальних дій.

Чи все добре в інших країнах? Злочини на ґрунті ненависті є світовою проблемою, властивою багатьом країнам. Україна – не виняток. На безкарність як одну із основних проблем звертає увагу і Спеціальний доповідач ООН по становищу правозахисників у світі. Країни нерідко не розслідують ефективно погрози, фізичне насильство та пошкодження майна, не встановлюють особи злочинців, а кримінальні провадження – якщо й порушуються – часто не закінчуються притягненням винних до відповідальності…

Ірина ВИРТОСУ, Центр інформації про права людини

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments