Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Після потопу

26 липня, 2018 - 16:56

Був якось у мене сусід з дивною особливістю поведінки: замість того, щоб позбавлятися від побутового сміття в канонічний, передбачуваний спосіб, він замочував його у ванні, а потім намагався змити в унітаз. Така цікава практика передбачувано призводила до розповсюдження неймовірного смороду від сміттєвої суміші, що тижнями мліла в його ванні, а також до хронічного засмічення каналізації. Ані нескінченно вдячні сусіди, ані не на жарт здивований сантехнік ніяк не могли пояснити йому, що «чувак, так не роблять», що каналізація не призначена для утилізації сміття і жодне чищення не допоможе, якщо він не припинить свої екзерсиси. Він, у свою чергу, не міг зрозуміти, чому ми не можемо змиритися з його способом життя і забезпечити йому набір послуг, які на його думку, є оплаченими з його квартплати.

Власне, до чого я згадав про того дивака (поведінка якого, насправді, мала доволі чітке антропологічне пояснення - жодної психіатрії, як хтось міг би подумати)? А ось: двадцять років поспіль самовіддані представники малого бізнесу на різноманітних лотках, ятках та кіосках у підземному переході на та навколо станції «митрополит технічний» задовольняють зростаючі потреби громадян у товарах народного вжитку, продуктах, а особливо – у квітах. Щодня вони зливають у дощову каналізацію кілька кубічних метрів води з-під квітів разом із залишками рослин, обгортками, частками коробок та іншим сміттям. Останні принаймні чотири роки кожного літа дощова каналізація перетворюється на джерело неймовірного смороду завдяки гниттю сміття, переважно органічних залишків квіткового та овочевого бізнесу. Неодноразові спроби комунальників почистити все це покращували ситуацію максимум на пару тижнів, після чого все поверталося до звичного ладу. І ось учора сталося невідворотне – після майже тижня злив наш перехід епічно затопило. Бо в кожної системи є межа надійності, особливо якщо використовувати її не за призначенням (наприклад, використовувати каналізацію, зокрема зливову, в якості сміттєзбирача). Уникнути такого (катастрофічного) результату не допоможе жодна окрема технологічна процедура (наприклад, чищення, якого звісно, не робила злочинна влада, розкрадаючи податки, які малий бізнес абсолютно сумлінно сплачував всі ці роки), і тут ніхто не винний (якщо взагалі ставити апріорі дурне і контпродуктивне в галузі безпеки питання про пошук «винуватих»).

Я спостерігав за всім цим фестивалем користування комунальною власністю багато років, і можу запропонувати найбільш ймовірну гіпотезу: на відміну від інших випадків, цей конкретний випадок затоплення інфраструктури не є наслідком помилок будівництва, ремонту чи догляду – те, що сталося є переважно результатом хибних колективних практик локальних користувачів (помноженим на незвичну кількість опадів, що є правдою). Практик господарських, які є похідними від практик соціокультурних.

Але про те, що наша поведінка зумовлює близько 25% втрат від надзвичайних ситуацій, про це хай синпорошенка думає, наша справа – звинувачувати всіх в усьому та вимагати ексклюзивних прав і привілеїв для своєї локальної групи, правильно?

Маю сказати, що наслідки затоплення – разом зі сміттям з дощової каналізації, склад якого лише підтвердив мою гіпотезу - було ліквідовано командою рятувальників на метро «Політех» протягом години, що є дуже непоганим показником.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments