Півстоліття після гуманітарної революції 1968: наслідки і уроки
Коли ми запитуємо себе, що відбувається навколо нас, ми маємо розуміти, що спостережувані явища є віддзеркаленням процесів, які розпочалися не вчора. Події, у вирі яких ми маємо нагоду жити, перебувають у тренді, що має півстолітню історію.
Мабуть не буде перебільшенням сказати, що наше сьогодення істотним чином формується духом бунтарства і свободи, якій вперше системно сколихнув світ в 1968.
П’ятдесят років тому протести вибухнули по всьому світу, і зовсім не обмежувалися відомими заворушеннями в Парижі, Празі, Мексиці, на Ямайці та Ріо-де-Жанейро. Сотні тисяч людей виходили на вулиці, щоб відстоювати свою волю і гідність. Цілями тодішнього громадянського опору були протистояння війні, расизму, патріархальній культурі, консервативним соціальним цінностям та державній бюрократії, незалежно від того, капіталістичною вона була чи соціалістичною.
Тактика протестів 1968 була дуже різноманітною і істотно відрізнялася від підходів, які практикувалися в попередні періоди, зокрема на початку ХХ століття, в періоди окупації і безпосередньо після Другої Світової. Водночас, тактика протестів була дуже варіативною – від маршів протесту і демонстрацій до мирного захоплення громадських будівель, акцій непокори і силових протистоянь з поліцією. Відчуття відкритих можливостей, близькості свободи, та почуття реальності загрози, яку протести несли для встановленого порядку, надихало і захоплювало протестувальників, і було відображено в графіті на вулицях Парижа: «Революція неймовірна, бо вона реальна».
1968 став апогеєм протестної активності у світі, він акумулював в собі досвід громадянської боротьби кінця першої половини ХХ століття: від чорного руху за громадянські права в США в 1940-50-х і боротьби за незалежність Алжиру 1950-х, до антивоєнних рухів 1950-60-х і студентських протестів в Європі початку 1960-х.
Протести 1968 перетворилися на дивовижну хвилю, яка охопила весь світ. Протестні рухи ініціювали і організовували одне одного, протестувальники взаємно навчалися і допомагали один одному, обмінювалися творчим досвідом і утримували спільні політичні позиції. Студентський протест проти цензури та радянського втручання у Празі та Варшаві взимку та навесні ніби індукують активність ультра-лівих в Берліні та вражаючі протести у травні в Парижі, коли студенти та майже 10 мільйонів робітників поставили під загрозу стабільність уряду де Голля. Ці події, у свою чергу, посилили масові протести в Мексиці, Бразилії та на Ямайці.
Мабуть, не буде перебільшенням стверджувати, що міжнародний рух громадянського суспільства в тому вигляді, в якому ми його знаємо сьогодні, був народжений в 1968.
В певному сенсі, в 1968 відбулася гуманітарна революція, як у свідомості суспільства, так і в системі управління, коли громадянські права почали відігравати основну роль у сприйнятті політичної і соціальної реальності. Зокрема, Європейський Союз було започатковано на принципах, що сформувалися під час «гуманітарної революції» 1968, що, власне, певним чином і зумовлює його сьогоднішній кризовий стан.
Безпосередньою реакцією на протести стали репресії та насильство. Празьку весну було розчавлено радянським режимом, студентів на Тлателолко Плаза в Мексиці було розстріляно поліцією, було вбито Мартіна Лютера Кінга в США. В наступні роки військові диктатури зростали по всій Латинській Америці, в Азії і Африці. Що характерно – найчастіше, саме під гаслами національно-визвольної боротьби і свободи…
Втім, наслідки руху 1968 є тривалими і системними. По-перше, антивоєнна складова громадянських протестів призвела до поразки США у війни у В'єтнамі, що істотним чином відбилося не лише на розробці майбутніх методів військового планування і управління, але і на всій постколоніальній політиці. Безперечно, досвід протестів 1968 був поворотним моментом для руху за громадянські права чорношкірого населення і корінного населення США. Цей досвід виявився головним рушієм для рухів феміністок і сексуальних меншин, які змогли актуалізувати питання боротьби за свої громадянські права і вийти на перші позиції соціальних рухів новітнього часу.
Політичним наслідком усвідомлення своїх прав і розвитком способів боротьби за них стали «оксамитові революції» в країнах «соціалістичного табору», Арабська весна, яка розпочалася у 2010, та навіть українська Революція гідності. Але найголовнішим соціально-політичним наслідком можна вважати поширення політик ідентичностей, яке призводить в сьогоднішньому світі до виникнення і ескалації конфліктів радше, ніж до широкої позитивної самоорганізації, відстоювання загальних прав та результуючого підвищення добробуту. Саме політики ідентичностей є рушієм новітніх конфліктів у всьому світі в останні 20 років.
Більше того, виродження громадянського руху в політику ідентичності, тобто прагнення забезпечення виключних прав своєї групи замість відстоювання загальних універсальних прав людини і громадянина, призводить до зменшення добробуту всіх. Про це свідчать дані аналізу соціальної і економічної статистики, проведеного Інститутом економічної політики США (https://www.epi.org/productivity-pay-gap/).
Аналіз засвідчив, що попри зростання майже на 242% продуктивності праці в період 1973-2015, зростання оплати праці робітників в цей час склало лише 115%. Тоді як в період 1948-1972 зростання продуктивності і рівня оплати праці відбувалися синхронно. Це найімовірніше пояснюється тим, що доходи від зростаючої продуктивності праці скеровуються у корпоративні прибутки і на бюрократичні видатки, а не на оплату праці найманих робітників. При цьому, цей розрив щороку збільшується, що безперечно зменшує сталість соціально-економічної і політичної системи, уповільнює розвиток і збільшує несправедливість.
Дивним чином виявилося, що інструменти громадянського протесту, розроблені для захисту своїх прав перед національним капіталом і національною бюрократією, виявилися вразливими стосовно транснаціональних корпорацій та бюрократії міжнародної. Вразливими настільки, що в окремих випадках стають іграшкою, інструментом маніпулятивного впливу в їхніх руках - як у випадках «боротьби з корупцією», «апартеїдом», відстоювання вузьких «стандартів свободи слова» тощо, щоб взяти під контроль національні еліти, національні уряди і національний бізнес. Ця ситуація є об’єктивно конфліктогенною і, як свідчить статистика, призводить до зменшення добробуту людей.
Технічно кажучи, ми маємо справу зі зростанням нерівності в ситуації, коли ми активно виборюємо рівноправ’я і прагнемо справедливості. Саме це стає рушієм новітніх криз і конфліктів.
Чи означає це, що рух за загальні громадянські права був марним і історично програв? Навпаки, це означає, що він є сьогодні знову напрочуд актуальним. Але він має повернутися до своєї первинної мети. Універсальні цінності мають бути знову актуалізовані – цього разу відносно цінностей партикуляристських. Сьогодні ми маємо знову згадати про права всіх, замість того, щоб відчайдушно битися один з одним за права кожного.
