Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Планка Сомса

22 травня, 2020 - 10:51

Коли в лещатах карантину механічно гортала пісне меню більшості наших телесеріалів, нехай і мимохідь, шукаючи щось у своєму пакеті і, звісно, нічого не знаходячи, крім халтури, дрібничок і примітиву. Між політичною аналітикою, само собою, щільно прив’язаною до курсу та власника каналу, все ж карантинно розслаблена, ніби механічно загальмована, все одно щось намагалася зловити. У результаті накопичилось роздратування — на кого це розраховано. По суті, це такий самий продукт на винос, як би в більшості мегамаркетів при формуванні замовлень, особливо в перші тижні карантину. Часто асортимент був із категорії «ну не викидати ж», а вам зліпили з того, що було. Бурхливий потік третьорядного чи мила, чи відвертого лушпиння з легкістю несе ніби за непотрібністю і тремтливістю, і щирість, і відповідальність, і жагу того особливого дотику. Все це легко знеструмлює молоді пориви тотальною нісенітницею за загальнодоступним примітивом стосунків. Серіальні заклики легко вловлюються: будь простішим і ще простішим.

Тепер спробую пояснити, що означає для мене цей мій особистий тест «планка Сомса». Як і багато хто, мрію поринути в грайливу акторську культуру, доторкнутися до смаку делікатності, таланту, само собою — до всього того, що формує тебе, навіть не питаючи дозволу. Як для мене — із самої юності стала «Сага про Форсайтів», яка з’явилася понад 100 років тому, а потім блискуче була екранізована. Любов до Сомса — до головного в сімейному оповіданні — не вицвітає з роками, оскільки масштаб його почуттів і страждань, які не всі герої розуміли і поділяли (більше того, мені здається, і сам Голсуорсі хотів, та так і не зміг через свій талант, як та особа висушити цей образ), але для мене він став зразком люблячого чоловіка і власником лише в тому сенсі, що всю відповідальність брав на себе. Я перечитувала сагу сотні разів, звичайно, це враження довжиною в життя, і, до речі, перше моє одкровення в «Дні» було про Сомса. Звичайно, Голсуорсі люблять мільйони, але не всі знають цікаві факти, розказані в англійській пресі, напевно, 50-річної давності.

Вересень 1968 року. Неділя. В мансарді невеличкого цегляного будинку сидить людина, не може спуститися вниз. Весь перший поверх залип: прибуває вода повені. Але допомога близька, над містом літає вертоліт. Висить на кінці спущеної з нього мотузяної драбини чоловік і стукає у вікно:

— Вилазь.

— Не можу. Я дивлюся «Сагу про Форсайтів».

У дні показу порожніли вулиці і кінотеатри, і навіть час вечірніх проповідей церковнослужителів переносили. Трохи пізніше (таке щастя, адже цього могло й не бути) телесеріал побачили і радянські глядачі. Пам’ятаю, як вечорами я чекала: зараз прийде Сомс, Флер... І поринала у справжній бенкет, такими по-чаклунськи прицільними були страждання і злети почуттів, що повірте, якщо це й не було самим щастям, то цілком могло його замінити. Довгий час я взагалі не могла чути, що хтось ще захоплюється сагою, Сомсом. Наївна молода егоїстичність прагнула хоч подумки стати теж власником екранного Сомса — він тільки мій. Зізнаюся, все життя у відділенні для фотографії в маленькому жіночому портмоне зберігаються не тільки фотографії коханих, чоловіка, дітей, а й Сомса, і Фльор.

І ще цікавий факт, по суті везіння, що серед серйозних шанувальників творця епопеї про Форсайтів був шотландець Дональд Вілсон, начальник сценарного відділу телебачення. Він боровся за телевізійну екранізацію шедевра Голсуорсі і напередодні сторіччя з дня народження письменника приступив до роботи. Незвичайність горіння, з яким узялися за справу, вже заздалегідь передбачало народження шедевра: на тлі монументального полотна, що охоплює 46 років історії Англії, приголомшлива гра акторів (на думку всіх, перш за все Еріка Портера — Сомс, і Сьюзен Гемпшир — Фльор) буквально приголомшувала і виховувала — навіть той, хто не відчув великої любові, починав розуміти — ось, що означає любити.

Друзі актора згадували, як перед самим кінцем зйомок, а залишалося три епізоди, Ерік Портер опинився на операційному столі з нападом апендициту. Лікарі розповідали потім, що підготовка актора до зображення останніх годин життя Сомса так заволоділа всім його єством, що не найскладніша звичайна операція представляла серйозну небезпеку: «Якщо медицина виявиться неспроможна, — попросив Портер хірурга, — дозвольте операторам знімати моє обличчя в останні хвилини. Це буде найкраща сцена смерті, яку мені вдасться зіграти». На щастя, Портер уже через тиждень був у студії, а в госпіталі заклопотана нянечка говорила родичам актора: «Зараз оговтався, але ви спостерігайте за ним — адже він такий старий». Так 40-річний Портер перевтілився у старого Форсайта. І в цьому — теж велика масштабність особистості.

Звичайно, можливо, і недоречно проводити аналогії між телесеріалами-одноденками, в яких часто один і той самий «суповий набір» акторів заробляють гроші, але все ж і це варте певних коштів, а шкода вже надто добре помітна.

Незамінні, на щастя, є, навіть у серіалах. І люблять їх усе життя, а іноді і його, може, не вистачить. Один нюанс — якщо серіал шедевр.

Газета: 
Новини партнерів