Тіні наших незабутих, незабутніх українських предків мають знайти спокій, навіки оселившись у пам'яті народу.
Іван Драч, український поет, перекладач, сценарист, політичний і громадський діяч

Побілений бордюр Європи

«07-20.04.2017»
20 квітня, 2017 - 16:46

Багато хто з вас, напевно, вже бачили демотиватори, де з одного боку фото дороги часів римських імператорів, яка прекрасно збереглася, а з іншого — ямковий ремонт часів «Укравтодору». Ну, а хтось мав можливість і особисто порівняти. Не знаю, чи причиною відсутності у нас доріг є той прикрий факт, що римська цивілізація лише краєчком зачепила майбутню територію України, або  що наші перші князі не їздили, а плавали до Константинополя, а тому, разом з християнством, писемністю та будівництвом кам’яних храмів не прагнули запозичувати з Другого Риму мистецтво будівництва нормальних доріг. Але навіть так розхвалене — рекламоване міністрами і мерами, — нібито укладене «на віки» асфальтове покриття вулиць наших міст і автобанів між ними, не переживає першу ж пізню осінь і ранню весну, які в нашому кліматі, який на порядок потеплів, за звичкою все ще називають зимою. А тротуарна плитка, як правило, настовбурчується і зяє щербинами вже через декілька тижнів.

Утім, не без винятків. Недалеко від мого будинку розташовані дві адміністративні будівлі «Укрзалізниці», старанно відремонтовані ще покійним Кирпою. Цього року мине вже 13 років, як не стало Григорія Миколайовича, а укладена довкола його офісу, здавалося б, така сама, як і по всьому місту, плитка без єдиної щербинки все ще сяє новизною. — Неначе Рим, підіть-но помилуватися на роботу майстрів на столичну Тверську, 5! Що сталося з тими майстрами — подібно до римських, загубилися десь у млі століть? Чи їх, може, як різьбярів із «Андрія Рубльова» Тарковського, осліпили за примхою залізничного князька, — так не діставайтеся ж ви нікому?! Як би там не було, але навіть тротуар побудованої пізніше впритул Київської міської прокуратури свідчить, що секрет їхньої майстерності був загублений назавжди. Чи справа не в загублених професійних секретах? Просто ні гроші, ні суворий у прокурорських погонах замовник не в змозі мотивувати працювати на совість, якщо втрачена професійна гордість — головний секрет будь-якої майстерності.

Начальство краде, підлеглі вкладають асфальт у калюжі... Думаєте, реформи і боротьба з корупцією здатні виправити порядок речей, що склався протягом чверті століття — ціле покоління. Мінінфраструктури, затвердивши два місяці тому трирічний план структурної реформи «Укравтодору», вважає що можна. Ось тільки можна змінити в автодорах керівництво — одних, відправивши до в’язниці, інших, нехай навіть найчесніших, посадивши в їхні крісла, можна поміняти вхідні таблички на дочірніх підприємствах, можна вкотре поміняти кут нахилу структурної вертикалі, але середню ланку, рядових робітників, хто все своє трудове життя аби як працював, як їх змусити почати працювати на совість?! Орган, який не в змозі виконувати свою біологічну функцію, марно реформувати — краще його видалити, щоб не отруював продуктами свого розкладання організм. А за мільярди, вже два з половиною десятиріччя без усякої віддачі суспільству з великим апетитом щорік освоювані державним монополістом, могли б поборотися на конкурсній основі десятки приватних компаній. — Ніщо так не стимулює якість праці, як здорова конкуренція. Адже там, де немає державних монополістів, той, хто не в змозі працювати на совість, переходить у світ інший природним шляхом, швидко і без усіляких амбітних програм авторства керівних міністерств.

Замість того, щоб піти нарешті в цивілізаційний відрив, Мінінфраструктури віддало перевагу черговому витку структурних реформ «Укравтодору». А значить, найближчими роками нам не варто чекати змін — гірше вже не буде, а краще, при збереженні порядку речей, що склався, і бути не може. ПАТ «Автомобільні дороги України» і надалі закопуватиме мільярди в ямки між горбками, а ми з вами і надалі звичними вже словами будемо його крити, відволікаючись хіба що на читання захоплюючих статей, що нового в галузі дорожнього будівництва придумали там — в Європах. Так, поки наявний порядок речей не зміниться, «в Європах», як і раніше, залишатиметься «там». Адже кордон Європи, як би нам того не хотілося, проходить не по західному поребрику Росії, а там, де закінчуються нормальні дороги і починаються побілені бордюри. — Тому, не дивлячись на заборону київської мерії, їх продовжують наполегливо білити, щоб як можна наочніше показати, що ми — не вони.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments