Порожнеча
«05-18.04.2019»
Ця колонка в номер перед Днем тиші, звісно, про вибори. Але розпочну, мабуть, з іншого. Читали вже, напевно, що у вівторок російський «Левада-центр» опублікував результати опитування, згідно з яким 70% росіян позитивно ставляться до Сталіна (це якщо брати разом захоплення, повагу і симпатію), при цьому 46% росіян виправдали «людські жертви» під час репресій. Експерти одразу ж попросили нечисленну, що вічно тремтить у нападі дежавю, інтелігенцію не панікувати. Мовляв, це не так схвалення Сталіна, як протестне голосування проти чинної влади (ці 46% за репресії більше проти «поганих бояр», ніж проти Путіна). Адже в росіян, попри зовнішні інституційні ознаки наявності в країні демократії, насправді немає йнайменшої можливості реального вибору. Тому, коли росіяни протестують проти Влади, вони вимушено здійснюють свій вибір віртуально, обираючи собі подумки найкривавішого диктатора зі свого минулого. — І щоб чиновників налякати, і щоб трохи самому від власної рішучості і нещадності страшно стало. В уяві обивателя, хіба можна когось налякати, якщо при цьому самому не злякатися!
У нас в Україні справжня, не імітаційна демократія. Але, так вже склалося на цих виборах, маючи можливість вибору з реальних по-справжньому альтернативних, і, я б навіть сказав, антагоністичних кандидатів, і українці в першому турі теж зробили вибір на користь віртуального, радше уявного. Зараз лише ледачий не каже, що під брендом Зеленського нам пропонують кота в мішку. Я лишень ніяк не зрозумію, з чого вони взяли, що в цьому мішку є кіт. — На всеукраїнській виставці котів виборці у своїй масі проголосували за мішок. А що, зручно, адже в порожньому мішку кожен може уявити що забажає. Ось і уявляють, члени команди і виборці Зеленського — від нещадного до чужих друзів реформатора до нещадного до майданівців і «бандерівців» контрреволюціонера, а його опоненти — кота, який, втім, своїми вусами і ненаситним апетитом свого господаря наводить їх на найсумніші роздуми про внутрішню еміграцію.
Зізнатися, Сталін мене якось мало лякає. Котів я не боюся зовсім. Значно більше, ніж диктатор, який зігнив у могилі, мене лякає порожнеча. Тому що, як і голосування росіян за Сталіна, порожнеча в українському мішку не більше, ніж віддзеркалення порожнечі в головах — як виборців, так і кандидата. Тому що ця порожнеча означає, що володарі цих голів не знають, як користуватися демократією, що на них звалилася. Ця порожнеча означає, що з володарями цих голів і з країною, в якій вони (а разом з ними і ми) живуть, можна зробити будь-що. Як вже зробили з Росією у нас з вами на очах. Ні, я не про нового Сталіна, і навіть не про українського Путіна. З усіх, хто вчився на досвіді Березовського і Путіна, Ігор Коломойський найстаранніший учень. Двадцять років тому, коли Борис Березовський засовував у російський мішок, як йому здавалося, звичайну сіру мишу — нікому невідомого Володимира Путіна, він і уявити собі не міг, що замість коронованої маріонетки у нього в руках історія закінчиться його розбитою головою на підлозі лондонської ванни.
Урок засвоєно, більше, як то кажуть, таких дурних немає. Ні мишей, ні котів, ні тим паче тигрів, в українському мішку немає, і не буде. Це дуже наочно Коломойський дав Тимошенко зрозуміти. Єдине, навіщо просувають на Банкову «пустушку» Зеленського, щоб він, наче палаючий шпиль Notre-Dame de Paris, впав. Зеленський ще не виграв виборів, а про новий Майдан вже подейкують — не лише супротивники, а і його прибічники: «Не впорається, ну що ж, ви його тоді за цілковитого нашого неспротиву скинете». Людина без поглядів і переконань, без програми, без досвіду, без команди, з усіма цими, як навмисне, Бовдурами в оточенні, врешті-решт, почитайте Конституцію — для виконання всіх забаганок його виборців, та й головного його акціонера, в Президента просто немає повноважень, він неначе — та так і є насправді — створений задля того, аби осоромитися і впасти. Нашими з вами руками впасти, поховавши під собою інститут Президента. Аби обрана з тієї ж мотивації на зло Рада вручила ключі від країни Політбюро олігархів. — Звісно, не кучмівських і ющенківських часів, а таким, що еволюціонували в боротьбі за виживання олігархам, кожен із ручними антикорупціонерами, із приватними арміями тітушок, єдине, як раніше, — з «незалежними» на утриманні в кожного з них ЗМІ. Українська імітаційна демократія не буде схожою на російську, хіба що це нас втішатиме.
Ну а розчаровану порожнечу в нашій вимушеній внутрішній еміграції заповнять дуже скоро. — На відміну від автократії, олігархія лад динамічніший. Повірте, нам не дадуть з нею занудьгувати. — Це буде якийсь новий, дуже політично актуальний, а для декого навіть смішний серіал. Від усіх наших лих у ньому буде багато легких рецептів, і обов’язково новий Месія, який розмовляє зрозумілою в кожному шинку мовою. — Якщо політична технологія одного дня спрацювала, на полиці вона не лежатиме. Антон Геращенко вже порадив усім політикам обов’язково вивчати серіал «Слуга народу» і творчість «Кварталу 95».
