Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

Посол бабиного літа

27 вересня, 2019 - 10:50

Поки метеоавторитети, по суті, обнуляючи думку один одного, обмірковують — чи будуть заморозки, чи варто чекати бабиного літа, в мене є свій орієнтир, можливо, дивний — ну, вже так вийшло. Біля будівлі МЗС росте старий каштан з особливим характером і своєю програмою: одна половина його вже давно іржаво-коричнева відповідно до сезону, а друга — життєрадісно зелена з молодими дітьми-свічками. Ночі вже дещо колючі, і свічки, ніби розуміючи, що можливі варіанти, стоять неначе на одній нозі. Але жага до життя, бажання подобатися, не прогинатися перед осінню і її диктатом, неодмінно вдягатися відповідно до віку відважно відповідає: носитиму що хочу, що прикрашає, що оригінально, і цим допоможу швидше струмувати соками, подовжу весну. Що це за життя, якщо бабине літо не приголубить? Та й сама осінь, чомусь упевнена, будучи особливо інтригуючою, й вигадала ці вікна тепла і сама до них на побачення поспішає. Ми ж починаємо цінувати гостріше останнє тепло, хоч улітку всі й так перегрілись неабияк. Щоправда, Indian Summer підкине ілюзій, може, одразу ж і забере, але флер, дотик, якась внутрішня налаштованість на щастя, як коктейль перед вечерею, завжди більш багатообіцяючий, ніж основна страва, залишаться. Всім це віддається восени, що особливо цінно, не як із панського плеча, не зарозуміло, не будучи схожим, а кожному як на блюдечку з блакитною облямівочкою. Мене завжди, зізнаюся, цікавило, ще з дитинства, де ж увесь час ховається це заповітне блюдечко, як би з ним познайомитися ближче. Вчора в метро прочитала, що у світі щодень додається 65 мільйонерів, може, воно там і на підтанцьовках.

Осінь — час слухати, і нехай у голові стане всього упереміш від вражень, від особливо прожитих подорожей, від почутих барвистих епізодів. Завдяки різним зустрічам ніби й сама займалася йогою на індонезійському дереві, напівдрімала в залі, на переглядах на дуже престижному кінофестивалі. А моя подруга, яка живе в Каннах, дещо відкрила й виворіт — інколи на перегляди професіонали можуть прийти мало не в шортах і з зубною щіткою в зубах, тож red carpet хвилює інколи менше — там усе давно зрозуміло, хоч і цікаво, як змагаються між собою стоматологи і пластичні хірурги.

Постоявши біля зріло-молодого каштана, вирішила поставити одне й те саме запитання, ні, не перехожим, а знайомим: бабине літо робить вас оптимістичнішим, бадьорішим? Приятель-антиквар, в якого свій (або майже свій) салон в історичному районі Києва, такому запитанню, схоже, був не радий, може, воно його застало зненацька і підкреслило йому ж самому і метушливість, і однаковість щоденної його суєти. «Ти якось дуже розслаблено живеш, — здивувався. — Який оптимізм, яка бадьорість! Я живу нині якраз на боці вивороту. Цього бабиного літа втратив для бізнесу трьох грошовитих угодованих покупців, зверни увагу — постійних. Зараз один — у в’язниці, другий — переховується, а третього розвели на гроші. Тепер навіть наших класиків 60—70 років, які, до речі, більш цікаві саме для внутрішнього цінителя, продати не можу». Розповідаючи, він ніби шукав мого співчуття або до його товстосумів, або до себе. Справді, візаві було трохи шкода. Колись експериментатор, автор зухвалих інсталяцій, модних скульптурних провокацій зумів зробити свої гроші і на нюху, вміючи вловити ємкість ринку, оцінити роботу, авторитетно підказати вартість покупки. Хоча зрозуміло, що ніколи немає стовідсоткової гарантії під час придбання. Ринок мистецтва постійно коливається. Слухаючи напівскарги, думала про інше: куди поділася його харизма, яку він носив як нагородну зброю, його оптимізм, напористість. Ні — зараз він не каштан, не каштан зовсім, зробила висновок. Усе — гроші, гроші, все про кеш-аут та кеш-аут, усе жага безлімітно— кредитоспроможного спілкування, яке може раптово закінчитися допитами.

Так, їм не до бабиного літа, а мені — якраз — саме в цей час хочеться відмахнутися від настирливих домагань власного гаманця, змусити його не відкриватися так часто і не нервувати мене, примушуючи думати лише про них. Не цікаво — оголошуючи релакс і свободу від споживання, щоправда, лише на три дні, інакше можна прищепити гаманцю комплекс неповноцінності, та й удома стане голодно. Три дні присвячую безтурботній, плотській соковитості розкішного згасання осені, яке завжди над людською сутичкою — ось він, час невгамовний і, головне, на рівні простягнутої руки для кожного. Йому, бабиному, байдуже, хто багатий, хто бідний, хто крав, але ще не зазнав покарання, а давно на нього заслужив, хто молодий, хто старий — зачарованість може застати зненацька кожного. Та все ж соковито пити нектар хочеться, коли на душі тихо, коли знаєш, що в жадібному бруді не замастився, а тому — сиди й дивися, дозволь тихому часу приголубити без метушні і надриву, не чекай каверзи й обману. А втомлюся споглядати — забута в літню спеку скандинавська ходьба допоможе. Палиці в руки і — на маршрут, завжди новий. І як кіношні специ на перегляди приходять мало не в шортах, так і я вибігаю о шостій, а то й о п’ятій ранку на Володимирську гірку. Світанок там у всі сезони дурманить своєю щедрістю. На моє запитання, чи бадьорить тепле осіннє щастя, відповідали по-різному: в усіх свій компас, але вічний висновок виплив сам собою — не в грошах щастя. На три дні мені цього розуміння, думаю, вистачить.

Коли повернулася додому, побачила в дзеркалі, що у волоссі заплутався осінній листок, і ніхто навіть не сказав. Отже, подумали, що так і треба, красиво, значить.

Вчимося у каштана.

P.S. Хотіла вже поставити крапку, та пригадала попросити від усіх: замри, бабине літо. Одного прекрасного дня змахнуть своїми кучерявими головами з вічним мокрим ефектом хризантеми. Їм так хочеться пококетувати — мовляв, зачекалися, а ось і ми, осінні прими.

А то — каштан, каштан...

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ