Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Поза межами ритуального болю

10 травня, 2018 - 11:45

Теперішні Ритуали  Дня перемоги – це засохлі закривавлені  бинти на трупі тоталітарної держави. Ні паради, ні пропагандистські фільми, ні документальна хроніка, ні проплачені «безсмертні полки»  не оживлять той труп.  Всі учасники давно мертві, майже всі. Навіть спогади і ті мертві, бо за ними дуже часто стоїть цензура чи само цензура. Ця теперішня війна теж колись стане історією і справжній біль перетвориться на ритуальний, а далі на імітвцію Хоча й зараз дехто ллє  крокодилячі сльозами, надійно сховавши під спідницями своїх чоловіків і синів від мобілізації.  Ще один воїн сьогодні загинув, і п’ятеро поранені. І їх рідним не до Дня перемоги.

Я переконана, що українське суспільство  готове відмовитись від ритуалів, чия мета - не віддати належне героям і жертвам Другої світової, а викликати докори сумління і почуття провини перед переможцем. Коли йдеться про перемогу, то українці – не переможці, а «визволені». А тепер – «фашисти». І чомусь «фашисти» повинні святкувати з «антифашистами», проводячи ті самі зомбі-ритуали. Це – повний треш і абсурд. І від нас хочуть, аби ми брали в тому участь разом з купкою маргіналів. Нормальна влада не повинна боятися маргіналів, а захищати людей зі здоровим глуздом і тверезим мисленням. Провести декомунізацію і дерусифікацію телевізійних каналів насамперед.

Війна, особливо, затяжна, ламає психіку  людини, доводить  до божевілля. Це – захист від нелюдського напруження і страху. Наші хлопці, які повертаються з війни, знають, що це таке. Їм потрібні ритуали, які підтримують морально: нагороди, квіти, військові паради. І тим, що на фронті також.

Про божевілля під час війни ніхто не пише. У метричній книзі свого села Уріж за 1944  рік я знайшла два моторошні записи. То був час, коли німці відступали і з дня на день чекали приходу Червоної Армії, зачистки окупованих територій. 11 серпня Єва Монастирська, вдова Михайла, у віці 35 років зарізалася бритвою.19 вересня Дмитро Бабій, чоловік Анастасії, 1887 року народження, «спалив себе у божевіллі», як пише священик. Не всі закінчували життя самогубством, і потім опинялись у шпиталі, без жодних шансів на одужання. В Добромильському монастирі в 40-50 роках була жіноча психлікарня. Часи були голодні, лихі, і про ніяке лікування не йшлося. То була просто ізоляція. Поруч з монастирем є їхній цвинтар, дуже великий, зарослий бур’янами. Двоє ченців не можуть з ним впоратися, а місцева громада не хоче. Подекуди виглядають вбогі хрести, а над брамою напис – Бог знає всіх поіменно. Все, що могли зробити добромильські ченці - встановити браму і напис над нею. Ті нещасні жінки мерли як мухи – чиїсь матері, дружини, дочки. Їх хвороби вважаються й досі чимось ганебним для родини, бо навіть психотравми відлунюють у наступних поколіннях. Досвідчені священики знають, як з цим впоратися. Тисячолітні ритуали спрямовані на конкретну особу чи групу осіб і не міфологізують перемоги чи поразки. Натомість піар на жертвах чи героях війни – це огидно і врешті перетворюється на фарс, який у психічно нестійких людей викликає  приступи шаленства, як це було вчора в Одесі. Крики «За Путіна (Сталіна) чи «На Берлін» - це теж божевілля, яке одночасно є провокацією. І дуже добре, що поліція нарешті почала реагувати на збудники. Добре, якби провели психіатричну експертизу. Звісно,  хтось нагріває на стандартних сценаріях руки і збирає політичні дивіденди. Влада не має  волі припинити імітацію ритуального болю і замінити нарешті День перемоги на День пам’яті, бо сама є невповні здоровою. Щоб було як у цивілізованих народів, які пам’ятають, а не святкують. А для цього потрібно десакралізувати  і декомунізувати  історію Другої світової війни. Історія не повинна травмувати психіку, а допомогти уникнути повторення злочинів у майбутньому винятково за допомогою  достовірних фактів. Найбільш гуманний спосіб лікування божевілля – це дзеркало.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments