Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Право справедливості

28 березня, 2018 - 12:13

Колись я придбала грубезну книжку «Теорія справедливості»  Джона Ролза, намагалась чесно прочитати і облишила, коли дізналася, що ліберальний філософ (а хіба зараз не всі філософи ліберальні?) заспокоїв політкоректного і толерантного читача, що не буде розглядати питання справедливості у праві та міждержавних стосунках. Для нього це було не важливо. А для мене і багатьох інших людей з України – так. Мені здається, що автор просто не хотів сіяти вітер, аби пожати бурю, і вирішив тримати непокірного демона справедливості на короткому повідку. Ліберали не сіють вітер, але люблять відчиняти вікна Овертона дрібним бісам, які від доброго харчування на волі швидко стають великими.

Здавалося б, мета кожного законодавства зрозуміла: справедливість мусить взяти гору. Обов’язок філософа – називати речі їхніми іменами, що також є актом справедливості стосовно буття. Нехтувати цим обов’язком не личить незалежному мислителю, тим більше, що вільнодумство не карається гільйотиною, як у часи Вольтера, який змушений був втікати з рідної Франції.

Завжди знайдеться козак на мільйон свинопасів. Тільки я не про Вольтера, який не був чесним до кінця. У той же час жив інший філософ, лікар за професією Жульєн де Ламетрі, якого боялися і ненавиділи набагато більше, ніж Вольтера. Нонконформіст, атеїст і епікуреєць, Ламетрі також опинився при дворі прусського монарха Фрідріха ІІІ, але й там продовжував говорити незручні речі про свободу думки. Хоча він мав на увазі абсолютну монархію, але деякі його висловлювання дуже пасують і до новітніх держав. Наприклад те, що монархи оточують себе неосвіченими підлабузниками, а не фахівцями і експертами, щоб залишитись при владі. А щодо справедливості, то Ламетрі чи не єдиний з філософів нового часу, який дав гостру оцінку правовим стосункам: «Це право не є ні правом розуму, ні правом справедливості: це право сили, яке часто знищує нещасного, на чийому боці розум і справедливість». Несправедливо засуджені, злочинці, які уникнули покарання, жертви, що не отримали гідної компенсації, – кожен із нас легко може навести приклади, які свідчать, що в Україні право сили домінує над правом справедливості. Тисячі чорних томів таких справ, які зневажили найвищу духовну потребу українців, видатних і рядових, у справедливості. Це не лише несправедливі судові процеси, часом дуже тривалі, це хвороба самого законодавства. Для прикладу – немає жодної законодавчої підтримки державної мови, немає закону про люстрацію. Ламетрі вважав справедливими ті закони, які сприяють розвитку і процвітанню суспільства. Чи є у нас такі закони? Якщо і є, то вони не діють і нічим не убезпечені проти права сили. Часом ситуацію змінюють масові протести, але коли вони вщухають, все повертається на той же старт.

А той факт, що сильніші й багатші колишні метрополії вирішують долю слабших країн внаслідок економічного чи політичного тиску, хіба ми назвемо його справедливим? Планета в нас одна, але чомусь одним державам дозволено берегти довкілля у себе вдома і нищити довкілля інших держав шкідливим виробництвом? Чи часто про це пишуть, інформують, шукають вихід із ситуації? Самі знаєте, що ні. Надважливі теми завжди на маргінесі. Ламетрі рано пішов із життя не тому, що немає пророка на Батьківщині. Виявляється, його більше нема ніде в цивілізованому світі.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments