Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

Правова держава проти Слов'янського концтабору

12 липня, 2014 - 14:55
Фото Александра Ермоченко, Донецк

Я побував у Слов'янську за кілька днів після його звільнення. Хоча у місті вже й не було бойовиків «ДНР», мирним життя його жителів назвати не можна. У місті ще не розібрали всі барикади, в будівлі СБУ ще проводили розмінування, у місті не було води, світла. Продукти і воду завозили МНС та волонтери. Вулиці Слов'янська були порожні, рідкісні машини належали переважно силовикам і тим жителям міста, які почали повертатися в нього після вимушеного переїзду. Зранку на центральній площі перед виконкомом збирався натовп людей, які чекали, коли почнуть роздавати їжу. Квартальні несли до міськради списки людей, які потребують допомоги.

На вулицях раз у раз зустрічалися бійці територіальної оборони «Київ-1» та українські солдати. Загалом населення ніяк на них не реагувало, хоча багато людей підходили і дякували силовикам за звільнення, були й такі, які висловлювали їм претензії через обстріли міста.

Не покидало відчуття змученості міста. Здавалося, у людей просто не залишилося сил на будь-які емоції. Напевно, подібне відчуття відчували солдати Другої світової війни, коли входили у звільнені концентраційні табори і назустріч їм йшли знеможені в'язні, які ще не розуміли, що основний кошмар вже позаду.

Жителі міста стали жертвами страшного експерименту російського реконструктора Ігоря Гіркіна. Він і схожі за психотипом його соратники відродили на території міста СРСР 30-х років, руками фанатиків і кримінального елемента встановивши справжню терористичну диктатуру, тільки не пролетаріату, а адептів радикальної версії ідеології «русского мира» - дивної суміші з російського утопічного комунізму і православ'я, до якої в Слов'янську додалася неабияка частка елементів кримінальної свідомості.

Руйнівна ідеологія. Не спрямована на творення, бо ворожа до всього нового чи просто незрозумілого. Заперечує права і свободи особистості. Православна джамахірія.

На жаль, для багатьох жителів міста слова демократія і права людини були майже лайливими, тому спочатку їм здавалося, що загарбники прийшли в місто «відновлювати справедливість». Для людей, які ностальгують за СРСР, саме ці слова - «демократія» і «права людини» - були пов'язані з його розвалом і втратою стабільності. Інші - давно втратили віру в них. І якщо перших переконати вже практично неможливо, то за інших варто боротися.

Зараз люди, які на перших порах підтримували сепаратистів, розгублені. Вони втратили орієнтири. Ті, кого вони вважали визволителями і героями, насправді виявилися грабіжниками й мародерами. В обличчі Української держави вони повинні побачити привабливу альтернативу своїм стереотипам. Не йдеться про якусь матеріальну допомогу та банальний підкуп людей. Альтернативою має стати правова держава, а не її імітація, презумпція закону, рівність усіх перед ним, справжня, а не декларативна повага до прав людини. Побудова такого суспільства дасть гарантію не повторення подібних сценаріїв не тільки в місті, а й у всьому Донбасі.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ