Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Президентські вибори в Росії: український інтерес

«20-26.10.2017»
26 жовтня, 2017 - 19:44

Президентські вибори 2018 року в Росії, які до останнього часу сприймалися з України хіба що як чергове безглузде телешоу, зі стартом президентської кампанії Ксенії Собчак, абсолютно несподівано для вітчизняних коментаторів, які заявили: «Нам що Навальний, що Собчак — один біс», — набули яскраво вираженого українського інтересу.

Розмови про переговори щодо участі Ксенії Собчак у президентських виборах велися вже кілька тижнів, і від самого їх початку «поінформовані джерела» називали як одну із залучених до них сторін кремлівських політтехнологів. Усе схоже на те, що ініціаторами цього інформаційного «витоку» були саме вони. — Неспроста жирний хрест на участі у виборах найбільш розкрученого кандидата від опозиції Олексія Навального збігся в часі з публікацією в російському виданні «Ведомости» заяви Ксенії Собчак. Більш того, постановочно виглядає й невелика нібито «технічна помилка» в публікації її листа: опублікований як щойно написаний 18 жовтня, судячи з технічних даних публікації, він нібито чекав слушного моменту на сайті видання ще з 30 вересня — увесь той час, поки в російському інформаційному просторі посилено розганялися чутки про переговори Собчак із Кремлем. — Чудове підживлення для мережевих конспірологів і жовтих журналістів.

Оголошення того чи іншого опозиціонера технічним інструментом Кремля — це давня російська політтехнологія. Так, інформаційна кампанія проти Олексія Навального була і залишається багатоскладовою: для путінських 86% вкидається інформація, що дискредитує його як хапугу-бізнесмена, який незаконно нажився, або про ангажованого західними спецслужбами «іноземного агента», а для всіх інших, включаючи опозицію, мусуються чутки, що Навальний — це путінський троянський кінь. Як і у випадку із Собчак, з одного боку, це інструмент розколу опозиції. З іншого, в такій авторитарній країні, як Росія, участь у президентських виборах будь-якого кандидата неможлива без узгодження з Кремлем (так ще недавно було в Україні за Кучми і Януковича), і відсторонення Навального від виборів — яскравий тому приклад. Там, поза сумнівом, визнали Собчак найзручнішим кандидатом як через те, що вона менш «розкручена» в політиці, так і просто через принцип «розділяй і володарюй» — вона явно отримає менше голосів, ніж Навальний, адже частина його прихильників не віддасть за неї своїх голосів.

Утім, старт президентської кампанії Ксенії Собчак уже змусив замислитись, а чи не помилився Кремль, зробивши ставку на менш розкрученого, але більш підготовленого в шоу-бізнесі кандидата. Якщо фірмовою темою Олексія Навального була корумпованість кремлівської верхівки, Ксенія Собчак зробила акцент своєї кампанії на зовнішньополітичних прорахунках Путіна, зокрема — на статусі анексованого Криму. Здавалося б, що тут такого. Ось тільки вістря кампанії Навального було спрямоване на найближче оточення Путіна, на кшталт горезвісних «уточек Медведева», тоді як Ксенія Собчак ударила в саме серце — в самого російського президента. Адже до анексії Криму й агресії на Донбасі — рішення, за яке відповідальний особисто Путін (утім, у випадку з Донбасом вона поки прямо звинуватила лише Суркова) — російська економіка була в змозі одночасно задовольнити й апетити корумпованої верхівки, і прогодувати самих росіян. Сьогодні ж, через падіння цін на енергоносії і міжнародні санкції, до росіян із кремлівського обіднього столу доходять лише крихти — і це, образно кажучи, ціна за незаконно анексований Крим.

Якщо у своїх постах у соціальних мережах 2014 року як пересічний громадянин Ксенія Собчак стримано (за російськими стандартами) вітала «мирне приєднання» Криму, як кандидат у президенти вона вже продемонструвала розуміння обмежень, які накладає на державного діяча міжнародне право. До того ж запропонована нею у відповідь на звинувачення в порушенні російського законодавства формула «констатація факту приналежності Криму Україні — це не заклик до порушення територіальної цілісності Росії», була одразу ж використана нею, щоб закликати російську владу припинити переслідування невдоволених анексією в Криму. Спільна з західними політиками мова і чіткий правозахисний акцент початку кампанії, на відміну від того самого неоімперця Олексія Навального, додасть їй симпатій за межами Росії, втім, навряд чи додасть голосів росіян, яку в цілому підтримують зовнішню політику Путіна.

І це змушує замислитись: а що ховається за кримськими заявами Собчак? Чи тільки це прагнення набути свого, не схожого на Олексія Навального політичного обличчя, чи бажання заповнити незручну інформаційну паузу, поки їй спішно пишуть економічну програму? Втім, усередині Росії дискусія про статус Криму безпечніша, а тому вигідніша Кремлю, ніж незручна тема корупції у вищому керівництві. Та й те, що передвиборча кампанія Ксенії Собчак стартувала з теми Криму, як і її явно провальний результат у Криму, вочевидь стане для кремлівської пропаганди підставою оголосити результати президентських виборів ще одним референдумом щодо статусу півострова. Те, який із наведених тут варіантів відповідає дійсності, мало позначиться на перспективах продовження війни на Донбасі або повернення Криму, проте не можна заперечувати, що запропонований Ксенією Собчак росіянам інформаційний порядок на найближчі місяці, поза сумнівом, і для нас, українців, представляє чималий інтерес.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments