Про людей і гвинтики
Людмила Георгіївна Сенцова отримала з адміністрації президента Росії відповідь на своє прохання про помилування її сина. Людмила Георгіївна писала Путіну, їй відповів середніх розмірів апаратний гвинтик. «Процедура помилування починається з особистого клопотання засудженого», — проскрипів апаратний гвинтик. Те, що Савченко була помилувана без її особистого клопотання, апаратному гвинтику нагадувати марно. Він не співрозмовник, на слова не реагує, покоряється лише начальницькій викрутці, вставленій в шліц, розташований в його голові. Поки начальницька викрутка задає обертання за годинниковою стрілкою і численні апаратні гвинтики все тугіше закручуються, в країні все менше залишається повітря свободи, сотні людей судять за пости в інтернеті, а начальницька викрутка скаржиться, що в соціальних мережах мало позитиву. Мабуть, треба ще небагато закрутити гвинтики, щоб позитиву додалося.
Олег Сенцов голодує четвертий місяць. Про його звільнення просить Путіна президент Франції Макрон і представники ООН, 11 росіян, засуджених в Україні, просять обміняти їх на українських політв’язнів. Путін не реагує, а багаточисельні апаратні гвинтики продовжують своє понуре закручування. Мін’юст України направив до міжнародного суду документи, в яких наявні конкретні прізвища російських чиновників, причетних до порушення прав громадян України, засуджених у Росії. Крім того, глава українського Мін’юсту заявив: «Ми звертатимемося до наших міжнародних партнерів із пропозицією сформувати окремий список санкцій аналогічно зі «списком Магнітського», де будуть перераховані особи, причетні до викрадань і позбавлення волі, знущань і тортур українських громадян, які є політичними в’язнями на території Російської Федерації».
У відповідь пролунав скрип апаратного гвинтика на ім’я Марія Захарова: «Запропонований Україною варіант «списку Магнітського» є прикладом підходу а-ля інквізиція». На доказ своєї аналогії апаратний гвинтик Захарова не вказала на факти використання українським Мін’юстом «іспанського чобота», «стільця Іуди» й інших креативних методів святої інквізиції. На її думку, «інквізиція» — це «запровадження колективного покарання за неіснуючі злочини». Залишимо осторонь той факт, що перед трибуналом інквізиції кожен єретик з’являвся індивідуально, а колективне покарання практикували більшовики та нацисти. Що ж до «неіснуючих злочинів», то загибель Магнітського та вірогідна загибель Сенцова не є злочином лише для таких упирів, як Марія Захарова, а в Європі, США й інших цивілізованих країнах щодо цього мають іншу думку.
Позицію Захарової щодо українського аналога «списку Магнітського» творчо розвинула Ольга Скабеєва у програмі «60 хвилин» від 15.08.18. Коли український політолог Василь Вакаров почав говорити про пропозиції України запровадити санкції проти Росії та нагадав про Сенцова, Ольга Скабеєва відразу його перепинила своїм трубним металевим голосом. «Двадцять років за статтею тероризм!» — проголосила Скабеєва. І відрізала: «Те, що він там їсти не хоче, це не означає, що його треба звільняти!»
Нагадаю, все це відбувається на головному державному телеканалі країни. Програма йде в прайм-тайм, о 19 годині. Тобто це фактично позиція російської держави. Завершуючи тему українських санкцій, Скабеєва глумливо сказала: «А Сенцов нехай голодує, якщо йому так подобається».
Гвинтику не належить мати ні мізків, ні совісті. Гвинтику не буває соромно. Ганна Арендт у книзі «Банальність зла» на прикладі Адольфа Ейхмана, гестапівця, відповідального за «остаточне вирішення єврейського питання», намагається показати бюрократа, який бездумно виконує свої адміністративні функції і, залишаючись зовні нормальним обивателем, перетворюється на уособлення пекла, яке губить мільйони безвинних людей.
Важко сказати, в який саме момент Ольга Скабеєва перетворилася на чудовисько, здатне глумливо заявити про людину, яка тримає смертельне голодування, що «він там їсти не хоче» і «нехай голодує, якщо йому так подобається». Вочевидь, що цьому перетворенню безпосередньо сприяє російський телевізор, який, з одного боку, впускає в себе людей, здатних відкинути совість і сором, а з іншого — це відкидання рішуче підтримує.
Російське телебачення дає безліч прикладів того, як люди, які колись дотримувалися адекватних поглядів на те, що відбувається, після тривалого перебування в ефірі російського телебачення починають лепетати повну нісенітницю. Для прикладу скажу про Бориса Надєждіна, товариша Бориса Нємцова по СПС. 2003 року, виступаючи на «Відкритому форумі» перед політиками та політологами, що зібралися обговорити ситуацію після арешту Михайла Ходорковського, Борис Надєждін заявив: «Якщо він (Путін) не вижене цих чекістів із прокурорами — треба ставити завдання: просто валити президента. Якщо це завдання вирішити страшно — треба валити з країни. Доповідь закінчена».
Після гусарської заяви Надєждіна пройшло півтора десятиріччя. На відміну від свого товариша Бориса Нємцова Надєждін не був помічений у спробах «валити президента» і з країни теж не звалив. А доля Нємцова, можливо, переконала його в розумності третього варіанта поведінки. А саме вбудовування в режим як «корисного ліберала», або «ліберала за викликом». Саме цю роль і виконує Борис Борисович останніми роками в телевізорі, куди його постійно запрошують.
«Давайте, Борис Борисович, — Кримнаш! — а потім продовжуйте!» — з таким напуттям Скабеєва надала слово Надєждіну. Ліберал за викликом з розумінням посміхнувся і розпочав свою арію. «В історичній перспективі буде єдина Європа, разом із Росією, а Америка з Європи піде і забере свої бази», — змалював геополітичний ландшафт майбутнього ліберал Надєждін.
Ця ідея на 100% укладається в ту геополітичну картину світу, яку постійно впихають в голови телеглядачів імперці та державники. Просто ліберал за викликом Надєждін одягає ці мрії імперців і державників у ліберальну упаковку, демонструючи всьому світу, що можна бути лібералом і підтримувати путінський режим.
Головна проблема лібералів 90-х років, що вони звикли бути опозицією. У 90-х можна було бути опозицією до режиму Єльцина. До режиму Путіна опозиції бути не може, оскільки цей режим є диктатурою фашистського типу. Перед політиком в умовах такого режиму стоїть вибір із двох варіантів. Або перетворитися на гвинтик диктатури, або почати свій опір. Як Борис Нємцов. Або як Олег Сенцов. А якщо страшно, то треба валити з країни, як 15 років тому радив Борис Надєждін, який тоді говорив слушні речі, а потім став гвинтиком режиму й почав виголошувати всілякі нісенітниці.
