Існування нації спирається на свідому волю її членів.
Іван Лисяк-Рудницький, історик, публіцист, педагог, дослідник української суспільно-політичної думки

Проблема щів з грибами для Стівена Бігана

На захист сучасної російської політики дедалі складніше знаходити змістовні аргументи
27 серпня, 2020 - 19:25
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Мирна революція в Білорусі й отруєння Навального витіснили Україну з російського телевізора. Ветерани інформаційних воєн, яким Україна постійно свербить, не можуть обійтися без того, щоб з будь-якого приводу й зовсім без приводу скубнути Україну, роз’ятрити свою незагоєну імперську рану, мабуть, отримуючи мазохістське задоволення від процесу.

Програма «60 хвилин» від 26.08.2020 була присвячена, певна річ, Білорусі та Навальному, але ведучий Євген Попов почав її все одно з України. «Зеленський, звичайно, мріє про нашу вакцину, але зізнатися йому в цьому соромно», — довірливо повідомив Попов своїй аудиторії.

Президент України Зеленський далеко не перший, у чиїх мізках не питаючись нишпорять пустотливі ручки російських ЗМІ. Кремлівська обслуга накопичили великий досвід телепатичного читання ворожих думок. Чого варте лише одне інтерв’ю в «Российской газете» з генералом ФСО Борисом Ратниковим під заголовком «Чекісти сканували думки Олбрайт», опубліковане 2006 року. У ньому він розповів, що спецслужби «провели сеанс підключення до підсвідомості держсекретаря Олбрайт».

«По-перше, в думках мадам Олбрайт ми виявили патологічну ненависть до слов’ян. Ще її обурювало те, що Росія володіє найбільшими в світі запасами корисних копалин. На її думку, в майбутньому російськими запасами має розпоряджатися не одна країна, а все людство під наглядом, звичайно,  США «, — повідомив бравий генерал ФСО. Надалі підступні задуми й брудні думки пані Олбрайт широко цитувалися російськими політиками вже без посилань на ФСО і «підключення до підсвідомості», а як слова, нібито безпосередньо сказані держсекретарем США.

Мимохідь штурхнувши Україну, мешканці студії «60 хвилин» перейшли до Білорусі й отруєння Навального. Значна частина ефірного часу була присвячена візиту до Росії першого заступника держсекретаря США Стівена Бігана, його зустрічі з Лавровим, а головне — щам з лісовими грибами, якими пригощали в Москві американського дипломата. З огляду на специфічні навички і репутацію кремлівських кухарів, треба визнати, що Стівен Біган, безсумнівно, відважна людина. Але, судячи з усього, все обійшлося і він залишився живим, незважаючи на те, що в розмові з Лавровим повідомив йому про санкції у зв’язку з отруєнням Навального.

Але сам факт, що цього Бігана приймали, та ще й годували, викликав праведний гнів у частини патріотичних «експертів». Найбільше обурювався «військовий експерт» Ігор Коротченко. «Санкції неминучі, як крах імперіалізму!» — виголосив Коротченко, після чого перейшов до головного, тобто до кулінарії. «Ми можемо подати їм і гаряче на вечерю, від якого у Білому домі спітніють потилиці! — пригрозив «військовий експерт» та перейшов до конкретних пропозицій. — Навіщо нам облизувати США, танцювати танець маленьких лебедів ?! Ну, приїхав якийсь там жрець з Держдепу. Ну, нехай у приймальні Лаврова хвилин 40 почекає. Замість обіду нагодувати його з Макдональдса або відправити туди поїсти. Дипломатія має бути силовою, з опорою на російську міць!» — войовничо вигукнув Коротченко й переможно обвів очима студію.

Зробивши серйозну заявку на кар’єру у МЗС РФ, а заразом позбавивши Стівена Бігана шансів на подальше годування в Росії, «експерт» Коротченко перейшов до Навального й повідомив, що «доля Навального визначена не в берлінській клініці Шаріте, а в славному місті під назвою Вашингтон». Після чого «експерт» Коротченко, не переводячи дихання, віддав кілька чітких розпоряджень щодо Білорусі.

«Наше завдання — не допустити в Білорусі повторення українського сценарію. На це завдання має працювати вся вертикаль виконавчої влади, використовуючи як дипломатичні методи, так і методи, про які у відкритій аудиторії не говорять. Ми повинні модерувати нову білоруську реальність! Наше завдання — щоб у Білорусі з’явилися проросійські партії та громадські рухи. Білорусь має стати частиною російської економіки!»

Тут я змушений зробити невелику репліку з розряду «щодо ведення». У коментарях до моїх текстів читачі нерідко дорікають мені, що я цитую всіляку маніакальну маячню. На своє виправдання можу повідомити, що та маніакальна маячня, що злітає з язика того ж Коротченка, давно мешкає в мізках Путіна й усіх тих, хто в Росії приймає політичні рішення. Тож краще жити за принципом: «попереджений — отже, озброєний».

Зміст російських ток-шоу з часом деградує, стає дедалі більш плакатним і одновимірним. Одночасно наростає їхня театральність, кожен з «експертів» дедалі більше вписується в костюм якогось амплуа, літературного персонажа. «Військовий експерт» Коротченко грає (а може й не грає) полковника Скалозуба. У промовах і звичках декана Третьякова і режисера Шахназарова проглядається Фома Фомич Опіскін, тужливий резонер, деспот і нахлібник. Те саме презирство до людей і прагнення принизити тих, хто  в цей момент не може відповісти.

«Яке відношення Тихановська та її рада мають до опозиції? — гнівно запитував режисер Шахназаров. — Пані Тихановська веде до громадянської війни в Білорусі! Вона — суто маріонетка! Її програма — це програма Порошенка!» — виголосив Шахназаров. Тільки повна відсутність опонентів у студії може створити ситуацію, коли люди несуть подібну нісенітницю. Було б забавно покласти перед Шахназаровим програми Порошенка й Тихановської й публічно запропонувати йому знайти хоча б один спільний пункт.

Деградація російських політичних ток-шоу проявляється, зокрема, й у катастрофічному зниженні рівня запрошуваних «експертів», у появі на головному державному каналі таких, наприклад, недоречностей, як директор білоруського центру «Північна Євразія» Олексій Дзермант.

«Алексієвич — вона взагалі не політик!» — урочисто виголосив головний північний євразієць Дзермант. Зробивши це відкриття, Дзермант перейшов до вимог: «Якщо вона (Світлана Алексієвич. — І.Я.) нічого не розуміє в політиці, краще б помовчала. Вона не уповноважена робити заяви від імені білоруського народу». Тут навіть Євгену Попову стало ніяково за свого «експерта», й він почав щось бурмотіти про те, що Алексієвич — Нобелівський лауреат, всесвітньо відома і шанована людина. Але Дзермант не вгамовувався й продовжував вимагати, щоб Алексієвич відкривала рот тільки на суто літературні теми, а від імені білорусів цей «експерт» дозволив говорити лише Лукашенкові.

Телевізійних ляльководів можна зрозуміти. Знайти в сьогоднішній Білорусі експерта, який би зважився публічно захищати позицію Лукашенка, непросто. А відшукати розумного й кваліфікованого експерта з такою позицією — завдання практично нездійсненне. Це стосується не тільки експертів з Білорусі. У міру подальшої фашизації путінського режиму відбувається помітна деградація його інформаційної обслуги. На захист сучасної російської політики дедалі складніше знаходити змістовні аргументи. Тому їм доводиться говорити про такі речі, як щі з лісовими грибами.

Газета: 
Новини партнерів