Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Принцип Прокруста

«24.11-01.12.2016»
1 грудня, 2016 - 17:51

Що мене дійсно вразило і налякало в скандалі з приводу нової будівлі Театру на Подолі, це кількість моїх земляків, що склали свою думку і одразу готових засудити або підтримати архітектурний проект лише на підставі екзальтованих і найчастіше непрофесійних публікацій в ЗМІ і соціальних мережах, а також кількох не найбільш вдалих фото ще не завершеного фасаду. Неначе знову повернулися часи СРСР, і громадська думка все ще регулюється одними кнопками «Увімк.» і «Вимк.»: «Не читав, але засуджую», «У відповідь на підступи світового імперіалізму згуртуємо свої лави», «Я, як і всі мої товариші, схвалюю і підтримую курс...».

Зрозумійте правильно, я не супротивник дискусій як таких, але мені здається, що потрібно спершу прочитати книгу, послухати пісню, подивитись фільм, побачити будівлю або картину, а лише потім скласти свою думку, і, тим більше, про них судити. А не відразу, стрімголов кидатися в битву, ледь зачувши клич. Адже в цій битві програють усі, у виграші лише залишиться посередність, яка не виділилася із загальної маси і втілила в художню форму чергову банальність, що вписалася в домінуючий на сьогодні в суспільстві стиль. Адже саме банальність викликає найменше дискусій, хоч би тому, що, дивлячись на банальність, хочеться просто знизати плечима і скоріше про неї забути.

Тому, залишивши осторонь передчасне до завершення спорудження будівлі театру питання про його художні якості і недоліки, сьогодні можна обговорити хіба що, чи доречна сучасна архітектура серед компактної історичної забудови. Проте, і тут життя часто жартує з нас. Коли 80 років тому в серці тоді ще не зруйнованого історичного Хрещатика як революційний виклик минулому, що відходить, з’явився конструктивістський ЦУМ, вся київська громадськість обурювалася (за відсутності соціальних мереж і наявності НКВС обурювалася переважно пошепки). А сьогодні, коли, незважаючи на численні радянські перебудови, будівлю, що занепала, упорядкували, дбайливо зберігши при цьому історичний фасад, київська громадськість у тисячу глоток волає: «Поверніть нам історичний ЦУМ!». Поверніть, пробачте, що? Музей радянської торгівлі? В ім’я ностальгії за тими небагатьма історичними місцями, де кияни, що мешкали в місті  як мінімум 3 десятиліття, діставали дефіцит? Дай Боже, щоб ті часи і той ЦУМ вже не повернулися ніколи.

Мені здається, справа тут навіть не в інерції радянського мислення. Справа в розвинутому в нас хронічному остраху всього нового, яке, у свою чергу, грунтується на негативному досвіді попередніх 25 років історії нашого міста. У недовірі, наприклад, після знівеченого  Омельченком Майдану, до людей, що сидять у кріслах головного архітектора і мера міста, хто б не обіймав ці посади. Сотні зруйнованих пам’ятників, тисячі потворних і абсолютно нефункціональних новобудов, що перетворили разом із зруйнованою інфраструктурою наше колись найзатишніше в СРСР місто на середовище найбільш вороже до людей, які вимушені в ньому жити. Недовіра, що перетворилася на переконаність, — що б не створювалося в нашому місті нового, це за визначенням погано. І, щоб скласти таку думку про новий об’єкт, нам вже не потрібно на нього навіть дивитися.

Ця недовіра в неменшій мірі, ніж люди в кріслах мера, головного архітектора, міських депутатів, заважає з’явитися в нашому місті чомусь концептуально новому, у кращих сучасних світових архітектурних традиціях. Лише безпечний з точки зору громадської думки псевдоісторичний треш, схожий на Воздвиженку, та кітч до смаку нашим новоявленим міщанам-дворянам, електоральний негатив від візуальної потворності якого щедро компенсується кешем у партійних касах депутатських фракцій Міськради і в кишенях міської влади. З такою владою і такою громадською думкою в нашому місті не мають жодних шансів реалізувати себе ні Френк Гері, ні Заха Хадід, ні Х’єтіль Торсен, один суцільний Бабушкін, приправлений для забави натовпу Скритуцьким. Я особисто в такому місті більше не хотів би жити.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments