Єдина ознака, за якою пізнаємо народ, до того ж ознака незамінна й остаточна – єдність мови
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, доктор філології, професор

Псарню можна обійти, псарню можна завести

5 серпня, 2019 - 14:28

Заява про позбавлення журналістики президентської милості уваги підняло моїх колег. Десятки, якщо не сотні відповідей на неї вже прозвучали в ЗМІ та соціальних мережах. Є пропозиції відповісти ігнором на ігнор, показати, яка влада сильніша, викрити, просвітити тощо. Але не поспішатимемо з висновками.

Ідея прямого спілкування влади з народом за допомогою балконів, Твіттера і гамбургерів не нова. Цим давно займається американський президент. Не потрібно бути надто спостережливим, щоб помітити потяг до наслідування його з нашого боку. Обласканий нафтовою аристократією і «простими людьми» Трамп своєю філософією відповідає сучасному порядку денному української влади. Їм теж потрібно якомога більше наламати дров для всенародного відчуття змін у короткостроковій перспективі.

З іншого боку, журналісти, звичайно ж - ланцюгові пси, але не завжди демократії, частіше - своїх господарів. Вже багато років наші громадяни дивляться на інформацію, як на воду, переймаючись питанням насамперед про джерело її походження. Адже «вода» з криниць Коломойського, Пінчука, Ахметова, Порошенка володіє абсолютно різними властивостями. Яка з них корисна для здоров'я, залежно від своїх уявлень, вирішують електорати. Команда, яка прийшла до влади, поки тільки орендує джерело народного напування. Природно, їй хочеться мати свій інструмент впливу. Оскільки немає в країні справжнього пана без власної медійної псарні, то хочеш не хочеш, Фейсбуком не обмежишся. Тим більше за очевидної переваги ТВ над інтернетом. Так що плани створення власного телеканалу, нібито, для контрпропагандистського мовлення російською мовою, цілком реальні та відбивають намір команди не стільки обійтися без журналістів, скільки набрати або виростити своїх. Всі ображені «за всю професію» можуть не переживати: сфера зайнятості залишиться. Ось тільки чим доведеться займатися?

Відома американська письменниця і публіцист Гвен Іфілл одного разу сказала, що справа журналістів ставити питання, а не приймати відповіді. Це право є у кожного, хто пише й аналізує події у вільній країні. Влада може не відповідати, викручуватися і ховатися у своїх медійних городах, але, формулюючи і оголошуючи проблеми, ми допомагаємо суспільству зазирнути за лаштунки поставленого для нього шоу. І подивитися на світ. Вийшовши з медійного простору на вулиці власного міста і села, ми не зустрінемо персонажів, створених пропагандою і політичними дискусіями на ТБ. Вас оточуватимуть різні люди з набором суперечливих якостей. Хороші працівники, які зловживають алкоголем, нездари з розвиненим почуттям справедливості... Ваші ідейні вороги виявляться корисними для бізнесу, а однодумці можуть виявитися абсолютно непридатними для реальних справ.

Політикам важко вижити в світі складних взаємозв'язків, тому вони обирають прості моделі, де електорат сепарується і мобілізується силою примітивних ідей. Якщо журналісти йдуть у руслі такого світогляду, то влада з великим задоволенням піде на діалог, стане запрошувати до себе на вілли посидіти з келихом вина, пострибати по пеньках-доріжках. Але щойно контекст сприйняття світу стане іншим, запрошень не буде, як і бажання спілкуватися. Так влаштовані взаємини з пресою не тільки в нашій країні. Ніхто не любить руйнівників особистих таємниць. Ніхто не любить заперечень після прийнятих рішень. Ніхто не любить принципово незгодних, допитливих, розумних і скептичних. Тож не дивно, що в офісі президента теж їх не люблять. Бажання виключити пресу з діалогу з суспільством - демонстрація слабкості інтелектуальних позицій влади. Вона не передбачає наслідків позбавлення прав ставити питання. У суспільстві, де менший попит на журналістів, вища зайнятість у поліцейських.

Але є й інший бік медалі. На ньому - барельєф Леслі Мувеса з його афористичною фразою з приводу висловлювань Трампа: «Це може бути не добре для Америки, але украй гарно для CBS». У нас теж знайдеться чимало керівників ЗМІ та журналістів, які отримують корпоративні дивіденди від банкрутства країни. На жаль, сторожові пси демократії приручаються, як і всі інші, особливо у псарнях з гарним харчуванням.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ