Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Пушинка до пушинки

7 грудня, 2018 - 11:51

Зі столичними вулицями я в певних стосунках — усім користуюся як пішохід, але ніхто не заборонить на ходу аналізувати. Мовчки критикуючи або захоплюючись, відвертаючись від чогось або стримуючи себе, аби не обернутися вслід, постійно, по суті, на автоматі оцінюєш особливу деталь в одязі випадкових попутників, сміливу, скажімо, кишеню, як на одному чоловічому пуховику, про яку пізніше ще згадаю. Може, все це тому, що пригнічує усереднений середньостатистичний вигляд зимової вулиці, легко вгадане бажання людей бути як всі, тобто, обов’язково купити цього сезону пуховичок. Задум виробників теж розкодувати нескладно: хочете — склепаємо серійні «неваляшки», вкутаємо вас у безстатеві ковдри. Трохи гніваюся на себе: всім же зрозуміло — такий одяг максимально практичний, легкий і теплий. Чого ще бажати? Та все ж, чомусь виникає протест, здається, що краще недогодувати вулицю, ніж перегодувати, але розумію — багато хто вирішив інакше і поквапився, вбираючи себе для життя в зимові дні, підживити своїми грошима, правда, різної ваги, чутливий бізнесовий мурашник й одяглися в майже клоновані пухові своєрідні футляри, що не промокають. Ціна ж вхідного квитка до вуличної однотипності дещо насторожує — помітно зникла індивідуальність, стиль із несподіваними формулюваннями, схоже, оселилася навіть гнітюча емоційна закритість, посилена до того ж, постійним спілкуванням з мобілкою. Звичайно, смішно в усьому звинувачувати одяг, але лише одного разу мене здивував чоловік, що ввійшов до вагону метро. В оригінальному міді-пальті, простроченому як пуховик і матеріалом відповідало йому. По суті, його довга куртка, чи все-таки  пухове пальто так класно його облягало, до того ж не було примітивно прострочених стандартних ковбасно-сосискових горизонтальних борозен, а оригінальні кишені та комір ще більше підкреслювали різницю між ширвжитком і гарною продуманістю. До речі, модель була з таких же складових, але не переобтяжена зайвими деталями.

Вирішила ближче познайомитися з тим, що пропонується в столичних магазинах, і почала відвідувати різні точки, а також  і  дизайнерські магазини, ательє. Звернула увагу, що крої готових виробів тут, звичайно, прикритих гучним ім’ям автора, потрапляючи в серію, ставали скромними до невпізнання, стерильно оптимізувалися, здешевлюючи модель. Правда, заради втіхи могли причіпити для пожвавлення мляві стрічки-застібки або зав’язки, які ще більше спрощували. На одному імені дизайнера зараз не зіграєш, хоч і обмежений грошовий ресурс іде за багатьма  слідом, як голодний пес. Ось і,  особливо молодь, довіряються авторитету, ще не вміючи аналізувати, покладаються на смак автора, про якого не раз чули. Так і зодягаються, по суті, в не свої об’єми, мимохіть змінюють ходу, візуально збільшують свої розміри,  неначе загіпнотизовані, наполегливо бажають злитися з натовпом. «Це просто зручно, — нагадала мені стильна подруга. — Ти ж розумієш — я за кермом. Усе відповідає — тепло, легко, рухові не заважає. Правда, я свій пуховичок купувала в Мюнхені під час чесного сейлу. Такої ціни у нас не зустрінеш ні в яку чорну п’ятницю — по суті, купила втричі дешевше. Та і, погодься, бабою на чайнику — в ньому не виглядаю. Модель — жіночна».

«Я шукав свій пуховичок, — пояснив модний лікар, — не один день. Хотів, щоб виріб був прострочений правильно, дрібними квадратиками і категорично з блискучого матеріалу, цікавого кольору. Ковбасний варіант прострочування мене нервує. Дрібні ж квадратики ретельно працюють з пухом, або холлофайбером, який не дратуватиме алергіків і не дозволить внутрішньому наповненню виробу збиватися». До речі, це підтвердили і в хорошій хімчистці — купуючи пуховичок,  варто уважно обдивлятися його зсередини. «Ще,       — додав модник, — шукав такий, аби не робив мене безформним, не розумію, чому не звертають на це належної уваги жінки. Тому на вулиці ніби свято урожаю — перед очима одні снопи на ніжках. Добре, що бачу це з машини.

Та все ж в одному невеликому київському затишному магазинчику, в назві якого звучало щось качине, і де пропонувалися моделі, розроблені українськими майстрами, я відпочила. Відразу захотіла приміряти, покрутитися перед дзеркалом, перепитати кілька разів, де відшивають, здивуватися вишуканості, зауважу відразу, за нормальними, як для таких речей, цінами. Там можна придбати, скажімо, наймодніший варіант: вільне пальто і до нього, внутрішній тоненький пуховик, що прикриває все тіло. Тоді, що дуже стильно виглядає, можна дозволити злегка розкрите пальто. Тут не заманювали іменами дизайнерів, тут приваблювали ретельністю та винахідливістю дрібних, але важливих штрихів, у вигляді розумних дрібниць-прикрас, ніби, залишаючи автограф на необхідних речах. Звичайно, вулиця це не кастинг, усі квапляться у своїх обов’язкових і необхідних справах, і яка різниця, хто як укутав своє тіло, та все ж, із мінімальною  похибкою, можу зауважити, що різні смаки та несхожість у модному одязі, навіть масовому, потребують хоча б у міні-дозах, образно висловлюючись, солі з перцем, трішечки розбишакуватого завзяття, творчого замісу, який розкриє жіночність, додавши деякої недомовленості. Не хочеться, щоб молоді і не дуже, нагадували своїм прагненням, до речі, нав’язаним, стати однаковими, як темні паркани радянських часів. Невже хтось подумки ув’язнив усі веселі фарби, всі соковиті відтінки, які за тією ж ціною могли б додати покупцеві ще й настрою своєю свіжістю, що так гармонує із зимовими днями. Звичайно, не перебільшую, скажімо, колір, який одного дня в одному багатому сигарному клубі вразив, а звучав він так — «колір висохлого листя тютюну при заході сонця» — не для кожного дня, хоч від такого пуховичка і не відмовилася б, до того ж, якби це була не курточка та пуховик, а подовжене міді, з якими-небудь не прорізними практичними кишенями, а з нахабно великими, накладними, і, звичайно, аби матеріал був матовий — без натяку на блиск, а колір — улюблений, світло-сірий. Так, бізнес-план непоганий, лише для того — у кого це хобі, а не годувальник. Таке пухове манто, звичайно, дрібно прострочене, потягнуло б на ваговиті знаки. У думках гризти коня, як кажуть, ще не означає грати в шахи, але чому не пофантазувати щодо атмосферності, якої там бракує. Схоже, дизайнери, з чиїми роботами знайомилася, приберігають свій потенціал лише для подіумів.

Тому пуховик і не купила, але, зізнаюся, шукала, хитруючи сама з собою, стверджуючи, мовляв, лише збираю інформацію.

Мій гід — власні емоції, підкаже, коли зустріну свою річ.

Магазин же з «качиною» назвою запам’ятала.

До зустрічі.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments