Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Релігія «русского міра»

10 травня, 2018 - 14:34

"Безсмертний полк", портрет Шухевича на прорадянському збіговиську, марш орків, затримання 20 осіб, оркестр, який супроводжував колону "Бесмертного полку" українськими маршами і відверто антиукраїнські гасла, якими носії зображень Великих дідів намагалися перекричати пісні про любов до України, облитий сумішшю з зеленки і неподобства голова "Росспівробітницва" і затриманий напередодні працівниками СБУ російський громадянин, нібито пов‘язаний з очільником КПУ Петром Симоненко за підготовку підпалу машини Володимира В‘ятровича - директора Українського інституту пам‘яті. Все це нагромадження подій, що сталися 9 травня у Києві, само по собі є інформацією для роздумів.

Як тільки не називають травневі прогулянки містами по всьому світу з портретами  своїх, або чужих родичів. "Шабаш", "побєдобєсіє", "путінг невмирущіх". Правда і те, що після параду фотографії "дорогих серцю людей" опиняються у найближчому смітнику. Є думка, що з часом неухильне бажання публічно демонструвати зневагу до своєї держави зникне. Треба тільки показувати людям правду. Але досвід країн Балтії свідчить про зворотнє. Кількість тих, хто доєднюється до побєдобєсного маскараду, з року в рік зростає. Берлін, Лісабон, Лондон, Торонто. Колони людей, які стверджують свою приналежність до "русского миру" за допомогою дідів на паличці вже марширують по всьому світу. Чому вони поводяться так, наче в Вашингтоні чи Тель-Авіві вони почуваються окупованими? Адже всі ці люди ідуть вулицями чужих міст з такими виразами облич, наче носити дідів, що воювали - це є їх останній і рішучій бій. Звідки вони? Хто вони? Чого хочуть? Вони віруючи в "русскій мир" - адепти нової світової релігії, яка об'єднує тих, хто вважає святотатством будь-яке прагнення людей до свободи.

Росія створює справжнісіньку релігію зі своїми догматами, структурованим культом та пантеоном святих. Можна було б знизити плечима, мовляв кожен божеволіє по-своєму, тож "яка різниця, через що ці навіжені захворіли на всю голову". Все так і не так. Адже в Україні, наприклад, не один, а два Дня пам‘яті - 8 та 9 травня. Але ті, хто шикується в безсмертні колони, щиро вірить, що ніхто, крім них, не шанує в Україні пам‘ять загиблих.

А п'ятдесятирічні ветерани! То окрема тема. Здається, що їм байдуже, що дві третини зібравшихся точно знають, що ніякої Другої Світової війни вони в очі не бачили. Дехто з них навіть починає безсоромно брехати, як пройшов до Берліну і назад. А проросійські політики, які, як правило, грають на цих збіговиськах роль "молоді", що прийшла підтримати "великих дідів»! З року в рік вони ґвалтувати мікрофони і мізки телеглядачів розповідями про велику перемогу, яку Росії досі не можуть простити бездуховні американські загарбники. Після чого закликають проголосувати саме за свою політичну силу. Вони промовляють в прямих ефірах всю цю нісенітницю, зовсім не переймаючись достовірністю розказаних ними фактів.

Всі ці люди жалюгідні в своєму намаганні приватизувати чужу солдатську славу. Але тим, хто кожен рік приходить з портретом, байдуже, що ордени та медалі - вкрадені, а промовки про "танки, які грязі не бояться" -  це ніщо інше, як піар та наруга над мертвими. Багато хто бачить в абсурдизації культу "Великої перемоги" ознаки деградації путінського режиму. Мовляв, навіщо множити глупство? "Хіба Путін не бачать наскільки абсурдним та кумедним він виглядає посеред всього цього переможного ґвалту?" - В тому-то і справа, що всі все бачать. Обіймаючи моложаву "ветераншу", Путін наслідує Калігулу, який ввів в сенат коня. Щось подібне відбувається з монахами, коли вони проходять послух. Приборкання особистої гордині та самозречення на шляху служіння богові. Сказав настоятель саджати буряки корінням вгору - значить так і треба робити. Будь-який здоровий глузд та заперечення будуть сприйняті за неготовність претендента прийняти обітницю. Абсурд, який навмисно культивується навколо 9 травня та участь в шабаші - це символ віри. Ба більше, ознака вірності вождю. В даному випадку достовірністю нехтують задля перевірки на покору.

Є у цього вірування ще одна характерна ознака. Воно не має свого раю. У "русского міру" немає ніякої ідеальної картинки майбутнього, заради якої "вірянам" пропонується "повторити". У більшовиків була "перемога пролетаріату". У Гітлера – "тисячорічний рейх". Спотвореним пропагандою людям нав‘язувалася певна утопічна реальність, за для досягнення якої вони мають вбивати, нищити, руйнувати. Нічого навіть близько подібного культ "Великої перемоги» своїм "вірним" не пропонує. "Русскій мир" дає дозвіл своїм адептам на винищення всього, до чого вони зможуть дотягнутися. Саме тому кадри з катуваннями українців вільно гуляють інтернетом. Ніхто і не збирається заперечувати подробиці бойової біографії Мотороли та Гіві. Найстрашніше, що росіяни після всього побаченого продовжують вихваляти катів. Для вірян "русского міру" варварство - це не просто засіб досягнення омріяної Валгали. Воно - ціль. Таке собі  царство божиє. Нищення заради нищення, жорстокість заради жорстокості. Перед нами віровчення нової навали, яка вже готова прокататися світом.

В "русскій мир" вірять. День перемоги, який так помпезно святкується всіма проросійськими силами у світі, - це не про минулу війну. Це про майбутню. Війну без цілі. Війну заради війни. "Побєдобесіє" - це хвороба, яка не має нічого спільного з бажанням вшанувати пам‘ять полеглих. Кров мільйонів тут виступає своєрідною індульгенцією, яка дає вірянам "русского міру" вимагати нової крові. Це агресивна завнішня політика країни-загарбника, яка на наших очах переростає в релігію. З кожним роком все небезпечніше стає нехтувати тим фактом, що частина українських співгромадян втягуються у агресивну секту, яка працює на винищення країни. Боротися з цим явищем за допомогою "просвітництва" неможливо. Адже поки маніпулятор має доступ до своїх жертв, маніпуляція продовжується.

Бігборди з закликами до танків не боятися грязі на шляху до перемоги, концерти на центральному телеканалі, де звучать промовки про "братні народи", і знайдені листівки з комуністичною символікою і закликами до зброї - все це носить системний характер та добре фінансується. Нав’язування серед українців вірування в "русскій мір" відбувається масштабно, на рівні держави-агресора. З іншого боку, проукраїнські сили діють несистемно, не мають достатньо коштів на боротьбу з російською пропагандою. На інформаційному фронті українці і досі протистоять Росії на волонтерських засадах. По-більшості всі спроби протиставити м‘ясорубці креатив спрямовані на самих себе. Це самонавіювання, яке не в змозі зупинити агресора, але слугує для самозаспокоєння, мовляв "подивіться як ми весело сміємося". З віровченням "русского міру" треба боротися не на рівні конкуренції ідей та пам‘ятних дат, а за допомогою спецслужб, які мають ізолювати носіїв агентів впливу від їх цільових аудиторій. Нам необхідна чесна розмова про державну інформаційну політику, її цілі та завдання. Інакше сміятися з культу "Великих дідів" буде просто нікому.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments