Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Рівень цукру

17 жовтня, 2017 - 18:11

Одна моя приятелька, якщо в книжці їй стрічається якийсь смаколик, тут же його готує. Пробує книжку на смак. Але тільки солодощі. Найвідоміша «літературна» страва від 1910-х – напевно, печиво Мадлен, мадленка. Два яйця, півсклянки цукру, склянка борошна, три ложки масла і сім томів авторефлексій. Гадаю, зовсім невипадково, що мадленка – так само десерт. З солодким, здається, як ні з одним із чотирьох-п’яти (ніяк не домовляться про кількість) базових смаків, пов’язані найпотужніші культурні сценарії. Саме культурні приписи і стандарти поведінки, про фізіологію – окрема розмова. Бо ми таки між біологією і технологією навчені обирати друге: важить не хто ми, а що ми виробляємо. Навіть якщо виробляємо дивні харчові навички – «технології», які стають поволі частиною «біології». 

Десерт завершує обід. Ключове слово: завершує. Так було не завжди (і так є не всюди, правда). Не так давно, коли цінувалися вище за теж недешевий цукор прянощі, наприклад, трапеза могла закінчуватися жменею меленої кориці чи понюшкою кардамону. (Гіперболізую, але не брешу). Але уже два-три століття вечерю і обід ми завершуємо солодким. Відкрийте порадники зі здорового харчування і обов’язково там побачите: обід має кінчатися солодким десертом. Не обов’язково тістечком чи морозивом, то може бути ковток соку чи шматок яблука. Але останнє з’їдене за основною трапезою мусить бути солодким. Кажуть, у такий спосіб тіло отримує повідомлення: прийом їжі закінчився – ти ситий. Солодко має бути в кінці. Смакові рецептори, які зчитують солодке, знаходяться на кінчику язика, до речі, пам’ятаєте?

На стіках із цукром в мережі відомих кондитерських пишуть: «Знаєш, коли дійсно солодко – цукор не потрібен». Красиво, скажіть! От тільки не для того, щоб продавати шоколад. Аж занадто іронічно бо: коротка історія постмодернізму на стіках із цукром. Позаяк коли по всьому, то має бути солодко. І це наша суто культурна навичка, а не фізіологічний інстинкт. Українське більш-менш нейтральне «всмак» російською показовіше – «всласть»:  солодко – значить, достатньо. Значить, досягли максимального результату. Все, значить.

«Солоденьким», «солоденькою» назвемо коханку-коханця, дружину, скажімо, і нам у відповідь, може, навіть посміхнуться приязно. За «кисленьку», за «терпкенького» можна і прочухана отримати. За «умамі ти мій» просто приб’ють, підозрюю. Коханці, подружжя – це фінал: теоретичний гепі-енд довгої-довгої серії залицяння і шлюблення. Це завершення складної серії комунікації. 

Осінню депресію заїдаємо цукерками. Мої друзі-от як один кохаються на мармеладках і ірисках – довше сам процес споживання-жування. Це теж про завершення, точніше: про штучне і (від)термінове(/ане) наближення фіналу чогось складного і монотонно-неприємного. Якщо довго жувати желейних ведмедиків, то і осінь скоро-скоро перейде в зиму, то і настрій покращиться в передчутті новорічних свят. І запахне уже мандаринками, а ті ж (хоч теж десерт) можна не їсти – вони радше новорічна прикраса, ніж страва.

Галичанин в одному зі свіженьких романів п’є страшенно солодку каву – щоб столова ложка стояла, жартує. Сам же каже, і не по-галицькі, і не по-чоловічому то. Звідкіля ж, питається, така любов до пересолодженої кави? З двадцяти п’яти років таборів. Він після УПА відбув своє у Воркуті, де ясно що солодкого не їв. В романі показово – «не бачив солодкого». Ситуативні синоніми: «їсти» і «бачити» солодкому пасують. Роман поганий, але ця деталь зроблена елегантно. Завершення травматичного етапу життя святкуємо солодким чаєм. (Ох, я прозріла: іменний торт – а не, скажімо, іменинна аджика. Невже кожен прожитий рік – це травма, яку треба підсолодити?).

Очевидний фінал, пов'язаний із солодким: ритуальна їжа мертвих – це теж зазвичай солодощі. Назвіть мені хоч один день вшанування померлих, до якого б не додавалася б котрась з зацукрованих «згадок». Наша паска в тисячах її різновидів – це що? Черепи-карамельки на День Мертвих у Мексиці – це що? Млинці на Радуницю  – це що? В одній грузинській п’єсі дружина детально переповідає рецепт кексу, яким зараз пригостить глядачів. Довжелезний монолог. Щоб ми спокійно успіли впізнати в тому рецепті якраз паску на Великдень. І зауважили, що найсолодший елемент її страви – родзинки та цукати – це плоть її щойно вбитого (нею ж) чоловіка. Дуже смішна п’єса, до речі.

Мене завжди зачаровувала та мексиканська іграшка для вечірок – пін’ята (яка уже і у нас прижилася). Кумедна яскрава фігурка якоїсь тваринки з пап’є-маше, яку треба щосили дубасити, аби тріснула і звідтам посипалися цукерки. Відкрите послання: бий наосліп направо-наліво щосили, бий до повного знищення і буде тобі солодко за те. Коли вже нічого не залишається, коли всі яскраві порожнисті фігури знищені – буде солодко. Така метафора для Кінця Історії, що Фукуяма з відчаю побіжить за шоколадкою «Оленка» в найближчий нічний кіоск. Для тих утіх із пін’ятою є кілька спеціальних пісеньок, одна з них починається так: «Бий, бий, не втрачай мети! Втратиш ціль – втратиш напрямок!». Мета наразі одна – Кінець (який ми наближаємо всі, як можемо: бий, бий, бий, бий).        

Пропоную внести негайне уточнення до Одкровення Іона Богослова! Чисто з міркувань історичної справедливості. 

Вершники Апокаліпсису: Війна, Голод, Смерть, Мор і Пірожєнка-з-кремом.  

Цукор шкідливий. Доведено, – кажуть. Аякже, – кажемо. І всі гуртом міняємо «осінні» цукерки на яблука, так? «Цукор шкідливий» – це не попередження щодо «біології», це запобіжник щодо «технології». В дизайні ужиткових речей є одна вимога, яка мені скидається на універсальну щодо нашого життя. Щоб річ можна було грамотно споживати, виробник мусить виключити всі неправильні з нею маніпуляції. Наочно показати, не як треба (поганому ми і самі навчимося), а як не треба. Ну от, щоб пульт не працював, якщо батарейки не тим боком поставили, наприклад. Ну от, щоб запам’ятали: цукор – це біла смерть. І не піддаватися трансцендентній спокусі, аби наблизити фінал швидше, ніж того потребує наше «виробництво». Виробництво-себе, солоденькі ви мої.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments