Сад марень Романа і Людмили
Інколи так хочеться гіперболізованої, трохи зміненої реальності, якогось магічного реалізму, і, знаєте, в той дощовий вечір так і сталося. Опинилася в дивовижному саду марень з містичних мальовничих троянд, які хоча й захопили увесь простір, проте так витончено, що відтіняли вишукані діаманти, кольорові сапфіри, винні топази, родоліти й турмаліни, ставши однією суцільною інсталяцією.
У галереї «Триптих» на Андріївському узвозі був вечір зустрічі з фантазією ювеліра й живописця. Скажу відразу — все вийшло. Троянди майстра сучасного мистецтва Нової хвилі, представника львівської школи живопису, чиї роботи знаходяться в колекціях музеїв багатьох країн світу, учасника численних яскравих виставок, Романа Жука, що нині мешкає в Голландії, були надзвичайно хороші. Якось він уточнив — я просто бачу реальність під іншим кутом. Хай так, тоді точка зору художника настільки продумана, прорахована, що краса стає ще більш об’ємною, теплою, жаданою. Відчула — багатьом хотілося доторкнутися рукою до величезних (на всю стіну) полотен з портретами чудових красунь-троянд. Чи тому, що не побачила шипів — головних охоронців троянд на полотнах, чи ще чомусь, але один відвідувач, що надихнув власними фантазіями, довірливо зізнався, що одна біла троянда йому нібито нашепотіла, мовляв, я ваша. На мить, однак це й є все моє життя. Спробувала сказати ущипливо, що вона й іншим, можливо, відкрилася, але він абсолютно серйозно запевняв, що кожна троянда народилася для його насолоди. Якби він зміг — купив би всі ці картини.
Прикраси Людмили Комелькової — засновника студії ювелірного дизайну, було відібрано експертами для презентації українського ювелірного мистецтва на першому в Україні спеціалізованому ювелірному аукціоні. Її роботи були настільки доречні в інтер’єрі мальовничого саду, були настільки по-своєму балакучі, своїми формами підкреслюючи вишуканість смаку ювеліра, її нелюбов до перевантаженості, її проникливе уміння відповісти каменю, який обрав її, взаємністю.
В особливо сірий, похмурий день, коли чіпляєшся за все, що не лише врівноважить, але й подарує піднесення, відточеність такого ексклюзиву, його інтелектуальна різноманітність, його «нескучність», як буває від зайвої правильності, ні, все в експозиції було стильно, імпульсивно й продумано одночасно, що первинне тяжіння не ввело в оману. В житті ніколи не відносила себе до особливих трояндоманів, однак треба зауважити, що виставковим трояндам дуже личив запропонований дресс-код з прикрасами. Два майстри додали один одному шарму. Ніжного. Колись випадково купила старовинну троянду зі слонової кістки. Ношу її вже півжиття, живу немов з трояндою на шиї, і на презентацію вона, природно, прийшла зі мною, точніше на мені. Багато запрошених, друзі Людмили, жінки легко впізнаванні, запитували й мене — чи не її робота. Пораділа за свою вічну троянду, яка без жодної зарозумілості пробігала зі мною по всіх стежках-доріжках вже чверть століття: і коли пишу, навіть не помічаючи, часто погладжую її, і коли відпочиваю, а вона мені по-своєму відповідає — все нормально, я тут, образити не дозволю. Так і живемо. Виявляється, що такі стосунки — не новизна. З особистого життя троянд давно відомо, що їх любили й оспівували, їх ненавиділи й знищували, завдяки ним багатіли й ставали жебраками, через них гинули, їхнью красою тішилися й вважали її чудодійною. Недаремно для вираження всіх радощів, для розради всього жалю й досі не знайшлося, мабуть, нічого кращого за неї. Древні греки в бутоні троянди бачили символ нескінченності, що виражався в її круглій, такій, що не має ні початку, ні кінця, формі. Завдяки ніжній квітці виникали цілі галузі промисловості, працювали біржі троянд, ще римляни використовували троянди для збагачення виноградної лози і в кондитерських виробах, композитори присвячували троянді вальси, романси, їхні вигини прикрашали монети, з них виготовляли вервиці, рожева вода вважалася кращим засобом від запалення очей, навіть хрещення часто проводилося з рожевою водою. Ці запашні створіння давали нові робочі місця — свого часу дуже почесною була посада придворного постачальника троянд. Чарівність квітки настільки досконала, що здається, й одна троянда — цілий сад марень.
Якось дивно, можливо, лише для мого вуха, прозвучав виступ одного гостя. Був він квітчастий і банально передбачений. Тільки-но почула про картини — «вони такі еротичні, ці троянди», відразу слухати припинила. Знову ця еротичність, наче нав’язаний загальний психоз. Нещодавно милувалася на виставці фотографіями столітньої давності. На них — чудові, оголені, не голі жінки. І знаєте, сторопіла від ніжності, спокою їхніх облич, поз. Вся краса й була в тому, що еротика навіть не малася на увазі, вона тоді навіть не витала в повітрі так прямолінійно. Чим менше бійцівських якостей, мимоволі подумала, тим відвертіша чоловіча балакучість. Даруйте, хочеться обірвати цей потік сумнівних визначень, не приписуйте цим ніжним портретам троянд якісь еротичні асоціації, зовсім не цим визначається нетьмяність, «нескучність», різноманітність життя.
«Еротізация суспільства стала любовною прелюдією, солодшою за сам секс,» — сказав мені якось в інтерв’ю медичний психолог профільної клініки чоловічого здоров’я. Через кіно, Інтернет, пресу навіть слабкоалкогольні напої йде масований натиск — гроші ж робити треба. На чому? На розмовах про секс, продуктах для сексу, замість сексу, після сексу, після безпечного сексу, після небезпечного сексу. Збитково? Нівелює високий регістр? Головне, щоб купили більше. Ми все рідше, як би соромлячись, згадуємо слово «кохання», його наче не існує. Невже ніхто не боїться прожити життя без кохання, коли вдається зібрати докупи секс і почуття. Це колосальна робота з накопичення кохання, робота двох. Від кохання не можна отримати миттєве задоволення — його треба заробити. Еротика набагато зговірливіша й доступніша, вона, як колись пожартував Марчелло Мастрояні, підказує знавцеві фліртувати на пляжі із самою блідошкірою дівчиною — у неї вся відпустка ще попереду. Ось на такі думки наштовхнула одна з яскравих цитат цього вересня — виставка під назвою «Манія досконалості», яка ще раз нагадала, що ніжність ніколи не втомить і не пересичить, її не може бути надто багато, якщо не дати їй вислизнути, зникнути, спростивши все до неможливості.
Так, до чого така серйозність — адже вічний флірт гарний хоча б тим, що він не вічний. Даруйте троянди коханим.
Собі вже колись подарувала, так і живу під її захистом, в театрі однієї троянди. Вже з неї точно ніколи не облетять пелюстки.
