В літературі, як і в усьому іншому, талант означає відповідальність
Шарль де Голль, французький державний діяч, генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 р.р.

Самонаростання ненависті

6 грудня, 2018 - 19:08
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Для людей, які, гидуючи, не дивляться російський телевізор і взагалі прагнуть уникати новин з Росії, путінський режим з’являється як щось застигле, позбавлене якогось розвитку. Як рік і два роки тому садили тих, хто скаже слово проти, так і сьогодні садять. Як кричав Соловйов і його зграя в телевізорі, вивергаючи люту злість до України та Заходу, так і продовжує волати. Насправді зміни відбуваються, і їх важливо фіксувати, навіть попри відразу.

Суддя Тверського райсуду Москви Дмитро Гордєєв засудив до 25 діб арешту правозахисника Льва Пономарьова. За пост у соціальних мережах із закликом брати участь в акції на підтримку фігурантів справи «Нова велич». Це досягнення нового рубежу, або ж пробиття ще одного дна. І йдеться  не лише про те, що Льву Пономарьову 77 років. Річ у фігурі самого правозахисника. Лев Олександрович останніми роками був і залишається символом і втіленням правозахисного руху, що прагне до відділення його від політики. На відміну від покійної Валерії Новодворської, Лев Пономарьов завжди прагнув уникати вкрай різкої риторики  щодо влади. Для людини, що переймається правозахисною діяльністю, а не виключно протестами, важливо зберегти можливість звернутися до «інстанцій», щоб допомогти конкретній людині. І Лев Пономарьов таку можливість зберігав, деколи накликаючи на свою сиву голову докори в зайвій «м’якості» і навіть у «лояльності» до того режиму, який його радикальні опоненти, такі, наприклад, як я, називають фашистським. Правозахисникові Пономарьову радикалізм у будь-яких формах був неприйнятний.

Мені завжди здавалося, що таких ось опонентів, як правозахисник Лев Пономарьов, путінський режим повинен цінувати й оберігати. Здувати з них порошинки, всіляко ніжити і плекати. Оскільки правозахисник Лев Пономарьов  категорично заперечував насилля в будь-яких його проявах, завжди прагнув направити енергію протесту в лояльне річище. Чи то діяльність Конгресу інтелігенції, чи іншого його дітища — Руху за права людини.

Запроторивши Льва Пономарьова на 25 діб до спецприймальника № 1, суддя Дмитро Гордєєв виконав важливу роботу. Він фактично знищив кордон між тими супротивниками режиму, хто намагається уникати радикальних форм протесту, і тими, хто до них морально готовий уже сьогодні. Суддя Дмитро Гордєєв дохідливо пояснив усім, кому не подобається путінський режим, що для захисників режиму немає жодної різниці між Навальним і Пономарьовим. Такими діями режим руками своїх захисників посуває протест від Пономарева до Навального і ще далі. У бік прямого насильства. Туди, де «приморські партизани» полювали на міліціонерів. Режим, що діє за логікою ненависті, що самонаростає, дійшов до стадії ненависті сліпої й абсолютно безглуздої.

У зовнішній політиці ця ненависть, що працює в режимі самонаростання, зумовила президента Росії Володимира Путіна до дій цілком абсурдних і безглуздих. Після інциденту в Керченській протоці, коли російські кораблі напали на українські судна та захопили в полон українських моряків, Путін почав демонстративно уникати Порошенка, відмовлятися від телефонних перемовин. На питання, навіщо він це робить, Путін дав дивну відповідь: «Адже річ не в тому, що я просто ухиляюся і не хочу з Петром Олексійовичем розмовляти. Йдеться про те, що я не хочу брати участі в його виборчій кампанії». За версією Путіна, президент України Порошенко спеціально влаштував захоплення кораблів своєї країни та пожертвував своїми моряками заради того, щоб порозмовляти з Путіним і, мабуть, за версією Путіна, і таким чином збільшити свій електоральний рейтинг.

Оскільки Путін ніколи в житті не брав участі в нормальній виборчій кампанії, що проходить в умовах політичної конкуренції, йому, мабуть, здається, що перемогу на виборах може принести розмова з президентом країни-агресора. Що ж до відмови від телефонних перемовин з главою держави, з якою поки що існують дипломатичні стосунки, то це більше схоже на примхи легковажної дівчинки, ніж на поведінку дорослого чоловіка та ще й політика.

Механізм самонаростання ненависті наочно показують у ток-шоу російського телебачення. Тут цей процес демонструється в  лабораторних умовах. У програмі «Вечер» від 5.12.2018 ненависть до України зростала в результаті конкуренції учасників програми. Було помітно, як вони «прикурюють» один у одного, перекидаючи  студією вогонь ненависті до сусідньої країни, її президента і її громадян.

«Ми зробили помилку, треба терміново відкликати визнання Порошенка!» — заявив Соловйов. — «А чому він (Путін) до нього (до Порошенка) звертається по імені та по батькові?» — підвищив градус Яків Кедмі. Після чого почав пояснювати, якими саме лайливими словами треба звертатися до очільника сусідньої держави. У цю мить не витримав «українець за викликом» Василь Вакаров, за яким закріплена роль кота Леопольда, що постійно закликає українців домовлятися з агресором, а росіян — пробачити необачну Україну та зглянутися до розмови з нею. «У нас же були вибори!» — жалісливо вигукнув Василь Вакаров і почав гаряче переконувати зграю соловйовських «експертів» у тому, що їм треба розмовляти з тією владою, яку обрали громадяни України.

«Які у вас вибори?!» — пролунав у відповідь дружний крик. — «У вас блазенська влада, блазенська держава, і невдалими є спроби Росії з ними розмовляти», — висловив загальну думку Яків Кедмі. І підсумував: «І доки Росія не вирішить проблему цього нариву, її (Україну) використовуватимуть проти Росії».

Тут Ж., відчув, що програє у змаганні виробників ненависті та, прагнучи надолужити прогаяне, почав фантазувати, як саме він входитиме до окупованого Києва, як зачищатиме «бандерівців». У міру того, як сюжет окупації Києва обростав подробицями, Ж. усе більше збуджувався від звуків власного голосу і насамкінець перейшов у звичний режим істерики та безладних вигуків: «Немає Америки! Вона слабка країна, у неї немає економіки! Не буде України, буде країна Галіція! Нехай Галіція вступає до ЄС і до НАТО! Але не буде ні ЄС ні НАТО, і вам нікуди буде вступати!!»

Тут Василь Вакаров знову не до ладу включив кота Леопольда і почав канючити, щоб Росія не знищувала Україну, оскільки у неї попереду президентські вибори і на них буде обрана нова влада, з якою Росії можна буде працювати. Відповідь Соловйова засвідчила той новий рівень, на який вийшла ненависть: «Нам байдуже, кого ви там оберете — ми не підтримаємо нікого!»

Це було саме те, коли Станіславський виголосив би своє знамените «Вірю!». Соловйову й іншим поплічникам путінського режиму насправді байдуже, кого оберуть громадяни України. Їм ненависний не Порошенко, і навіть не давно померлий Бандера. Їхню ненависть викликає саме існування України в цілому та кожного громадянина цієї країни окремо.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments