Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Савченко як симптом

06 квітня, 18:03

–Дайте мені ріжок патронів, і світ стане краще.

–Ріжка не вистачить.

Я не сказала, що він стане ідеальним. Але він стане кращим.

З Інтернету.

Якщо розглядати «казус Савченко» неупереджено, без емоцій, він здатен продемонструвати досить важливі висновки щодо стану української соціально-політичної системи.

А емоції тут справді краще відключити. Однаково нерозумно і хвалити, і лаяти градусник за те, що він показує високу температуру. Його, звичайно, можна розбити, але хвороба від цього не зникне. Доцільніше було б в такій ситуації звернутися до лікаря.

Надія Савченко в ролі градусника демонструє надзвичайно високу температуру української політики. Дозволю собі поставити абсолютно крамольне запитання: якби Надія Вікторівна здійснила свій злочинний план знищення депутатів Верховної Ради – чи всі українці засудили б її за це? Питання можна і пом'якшити, замінивши «всіх» на «більшість». Отже, могла б Савченко отримати досить серйозну народну підтримку після цього? Зрозуміло, ми розмірковуємо щодо цього чисто теоретично.

Перш ніж відповідати на це питання, слід згадати підсумки опитування, проведеного в середині лютого соціологічною групою «Рейтинг», в якому взяло участь близько 30 тисяч осіб. Як повідомляє преса, найпопулярніший політик країни – Юлія Тимошенко – не набирає й 19 відсотків підтримки. Чинний президент Петро Порошенко користується підтримкою приблизно 15 з половиною відсотків опитаних.

Натомість 28 відсотків респондентів відмовляються вибирати між цими двома персонами. І ще майже двадцять відсотків сумніваються в своєму виборі.

Інакше кажучи, жоден претендент на перше місце в державі не має підтримки навіть п'ятої частини виборців. При цьому понад чверть із них (сила більш ніж серйозна) прагне бачити на чолі України кого завгодно, тільки не мешканців сучасного політичного Олімпу.

Таку ситуацію важко назвати інакше, ніж кризою довіри. Українці бачать у політиках не своїх представників, а своїх ворогів. І влаштуй Надія Савченко ту бойню, в підготовці якої її звинувачують – суспільство, можливо, не стало б їй аплодувати, але й поганих слів на її адресу не прозвучало б. Слова «Туди й дорога!», можливо, і не були б сказані вголос, але з'явилися б у багатьох головах.

Чому б не згадати схожий випадок з історії? 63-го року до нашої ери Римська республіка начебто пережила свої найгірші часи. Залишилися в минулому громадянські війни між Марієм і Суллою, і навіть останні прихильники Марії в Іспанії були вже добиті. Повстання Спартака являло страшну загрозу, але і його вдалося придушити. Навіть сулланський терор, що наводив на усіх жах, встиг забутися. Здавалося, країна могла б відпочити від криз і насолодитися спокоєм та процвітанням.

Ось тільки політична еліта Риму наскрізь прогнила і не цікавилася нічим, крім власного збагачення. Активних прихильників у неї практично не залишилося. Амбіційний патрицій Луцій Сергій Катіліна легко знайшов собі велику групу послідовників, готових влаштувати державний переворот і винищити римський Сенат. До добра чи до біди, але змова провалилася, і консулу Цицерону вдалося взяти верх над Катіліною.

Нинішні українські події підтверджують правоту Карла Маркса: «Другий раз – у вигляді фарсу». Надія Савченко цілком тягне на сучасний варіант Катіліни, хоча президент Порошенко, при всій до нього повазі, абсолютно не схожий на Цицерона. Але це не важливо. Важливе соціальне замовлення на умовного «Катіліну» – а таке замовлення виникає завжди, коли верхівка знахабніла, корумпована і абсолютно нехтує загальним благом. Заміну ж такій верхівці взяти рішуче немає звідки. Подібні умови створюють сприятливе середовище для демагогів, які закликають «надавати їм усім по голові». Про наслідки ці демагоги, зрозуміло, не думають – якби вони про них думали, то перестали б бути демагогами. Тому не так уже й важливо, яка доля спіткає Савченко – в будь-якому разі історія замість неї запросить на роль умовного «Катіліни» іншого актора, потім третього, четвертого і так далі.

Чи достатньо мудрою є українська еліта, щоб засвоїти урок, продемонстрований – свідомо чи несвідомо – Надією Савченко? Оптиміст відповів би на це питання ствердно, але, на жаль, події останніх чотирьох років залишають занадто мало простору для оптимізму. Залишається бути песимістами і припускати, що вершки суспільства переконані: позбувшись загрози в особі Савченко, вони забезпечили собі безхмарне життя. Ну і всій Україні, звичайно.

Тим-то і небезпечні демократичні, але корумповані політики, що суспільство рано чи пізно починає ототожнювати їх вади з вадами демократії як такої – і мріє про «сильну руку», яка покінчить з цими «баригами».

Замислившись про те, що буде далі, ми ступаємо на в’язкий грунт ворожіння. Як відомо зі шкільного курсу історії, Римська республіка так і не зуміла вийти із затяжної кризи – кінець їй поклав Юлій Цезар, що був породженням легіонів. Та й французи 1799 року, втомлені від продажної Директорії, напевно аплодували молодому генералу Бонапарту, який поклав їй край.

Складно сказати, наскільки цей сценарій реальний для сьогоднішньої України. Вже 2014 року для неї революція обернулася війною (як і для Франції XVIII століття). Як відомо, в майбутньому травні режим АТО закінчується, і на Донбасі в силу вступає повноцінна військова операція. За таких умов, коли від ходу військових дій залежить доля країни, роль армії в суспільстві незмірно зростає. Паралельно з цим посилюється запит на політичні фігури, не пов'язані зі старою олігархічною системою України. Достатньо згадати недавні успіхи Михайла Саакашвілі: головна, напевно, його перевага (талановитого агітатора з добре підвішеним язиком – але не більше того) полягала в тому, що він грузин, іноземець, не включений до цієї системи.

Чи може скористатися такою ситуацією якийсь амбіційний генерал? У всякому разі, ймовірність цього не можна виключати.

  Отже, єдина надія (перепрошую за мимовільний каламбур) полягає в тому державному перевороті, який чи то готувала, чи то не готувала Надія Савченко?

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати