Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Що Росiя може запропонувати Українi та свiту?

8 листопада, 2018 - 19:55
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

У роботі медіакритика, що пише про російські ЗМІ, періодично настає мить, коли здається: вже все, надалі бути в цій темі неможливо, і треба перемикатися на щось інше. Скільки можна вишукувати нові відтінки параноїдального марення? Який сенс у виявленні й обнародуванні нових викидів ненависті до всього живого, які разом із потоками брехні виплеснув на минулому тижні російський телевізор? Тим паче, що за своїм хімічним складом ці викиди та потоки майже не змінюються. Та й пахнуть вони весь час однаково, хіба що інтенсивність смороду наростає.

Імпульс до продовження цієї роботи дають три обставини. По-перше, зміни у вмісті того продукту, який вкладається в голови росіян, усе-таки є. І це важливо фіксувати, оскільки інколи цей вміст зумовлює до якихось дій деяких громадян РФ. Наприклад, хтось із них, побачивши «розіпнутого хлопчика в трусиках», їде в Україну вбивати.

По-друге, матеріали російської медіакритики є документальними свідченнями злочинів. Оскільки російський телевізор і деякі друковані ЗМІ давно вже не є сферою не лише журналістики, але й пропаганди, і перетворилися на головне знаряддя гібридної війни, що несе кров, брехню та провокації всьому людству. І фіксація цих злочинів обов’язково буде запитана Міжнародним трибуналом. Спочатку суспільним, а потім неодмінно кримінальним.

І по-третє, інколи, в ті рідкісні миті, коли посеред шабашу якого-небудь нового шоу ненависті хтось із учасників раптом починає думати: так-так, ви не повірите, і таке з ними трапляється! — в ці рідкісні миті їхні вислови можуть дати імпульс для роздумів.

Саме така особлива мить просвітлення осяяла режисера Карена Шахназаров під час програми «Час покаже», яка вийшла на Першому каналі 1.11.2018 року. Йшлося про антиукраїнські санкції, які оголосила Росія. Ведучий програми Артем Шейнін виголошував традиційну нісенітницю про те, що «ми один народ», що «Україна — це провінція Російської імперії» і що «бути провінцією Російської імперії — це не образливо».

І ось, відштовхуючись від цієї нісенітниці, яку казав Шейнін, погоджуючись із цією нісенітницею, режисер Карен Шахназаров раптом почав казати цілком здорові речі. «Ми самі не пропонуємо їм повістку», — покаявся Шахназаров. — «Російська Федерація не пропонує Україні реальну повістку». І це був момент істини, але дуже короткий, після чого Карен Георгійович отямився і почав, як завжди, виголошувати великодержавне імперське марення: «Ми будуємо разом велику євразійську країну». Ведучий Артем Шейнін цю ідею радісно підхопив: «За наявності повістки багатьох із цього списку (списку санкцій. — І.Я.) в ньому б не було».

Те, що сказав режисер Карен Шахназаров, лежить на поверхні. Але важливо, що це прозвучало на Першому каналі не від ліберала та «нацзрадника» Леоніда Гозмана, який на цій передачі сидів поруч і приєднався до риторичного питання режисера, а від Карена Шахназарова, оскаженілого крымнашевця, запутінця й імперця.

Важко сказати, який відсоток глядачів Першого каналу почули це риторичне питання, і скількох він змусив задуматися. Адже для людей, хворих імперською недугою, це питання — найважливіше. Якщо Росія претендує на роль імперії і кидає виклик Заходу в боротьбі на світовій арені, то у неї має бути якась виразна пропозиція до народів тих країн, які вона збирається залучити до сфери свого впливу. «Ідіть за мною, і буде вам ось що», — має сказати Росія громадянам України, Білорусі, Молдови й інших країн пострадянського простору, яких путінська Росія чомусь вважає частиною неіснуючої «Російської імперії».

Остання версія Російської імперії — Радянський Союз — трималася на двох фундаментах: насильстві й ідеології. Ідеологія була як привселюдною офертою, тобто пропозицією цілком певного майбутнього, адресованого невизначеному колу осіб. Треба визнати, що серед тих, хто акцептував цю оферту та з ентузіазмом брав участь у створенні комуністичного майбутнього, були не тільки росіяни, а й представники багатьох народів, захоплених цією ідеологією, не всі були недоумками та негідниками. Проблема чотирьох головних тоталітарних ідеологій XX століття в тому, що очевидність їх антилюдської суті виявляється на стадії їх втілення в життя. Але не відразу.

Важко назвати недоумками, наприклад, Кнута Гамсуна та Мартіна Гайдеггера, які підтримали Гітлера. Великий гуманіст XX століття Андрій Сахаров остаточно прийшов до розуміння згубності комуністичної ідеології й антилюдської сутності радянської влади лише на п’ятому десятку життя. У своїх «Спогадах» Андрій Дмитрович пише про лист, який він написав дружині після смерті Сталіна: «Я під враженням смерті великої людини. Думаю про його людяність». Після чого, з властивою йому безжалісною інтелектуальною чесністю, Сахаров передає свої почуття того часу, коли він робив «цар-бомбу» для Сталіна та ходив на наради до Берії зі звітами. В ті роки Сахаров, як і десятки мільйонів людей, думав, що «радянська держава — це прорив у майбутнє, деякий (хоча ще незавершений) прообраз для всіх країн». Кінець цитати.

Були потрібні десятиріччя, щоб радянський проект погнив настільки, що лише найтупіші продовжували вірити в комуністичну утопію, і лише найлицемірніші продовжували вдавати, що вірять.

Путінська Росія — гола. Їй нічого запропонувати світу в цілому й Україні зокрема. «Давайте знову будемо разом, одним народом», — перекосивши фізіономії від ненависті, волають холуї з інформаційної обслуги з екранів телевізора. «Бути разом» аби що? Разом із росіянами дивитися й аплодувати мультикам Путіна про знищення російськими «ракетами» Флориди. Або терпіти витівки середньовічного дикуна Кадирова, якому в Росії можна практично абсолютно все, за невеликими винятками. Або українців можна заманити мракобіссям попів із РПЦ, до яких щойно долучився ректор МДУ Садовничий, що запропонував вивчати в школі старослов’янську мову для того, щоб діти розуміли зміст молитов.

Росія, в якій соціальне розшарування досягло світового рекорду, посідає перше місце в Європі за кількістю наркоманів і підліткових самогубств на тисячу мешканців, за рівнем корупції перевершує Україну, а за рівнем державного насильства  невимірно перевершує не лише Україну, але й будь-яку європейську країну, — може бути прикладом лише того, як не треба будувати життя. І що більше російський телевізор розповідатиме українцям про «один народ» і про те, що «Україна — частина Російської імперії», то більше громадяни України мріятимуть опинитися подалі від сусіда, що остаточно з’їхав з глузду.

 

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments