Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Щуки та Печі

«11-17.08.2017»
17 серпня, 2017 - 17:34

Відразу розчарую. Всупереч згадці в назві щуки, ні Путіна, ні безневинно убитої ним щуки в цій колонці не буде. Тим паче, що Путін минулого тижня «пропав», у сенсі, як і у попередні півтора десятки серпнів, подався у відпустку, надавши можливість російським ЗМІ та соціальним мережам пограти у ролеву гру, що так їм та їхнім читачам полюбилася. «А де ж Путін? Путін де?!» Ще два роки тому в цю гру грали і ми, навперебивки обсмоктуючи версії, одна за іншу драматичнішу — від страшних хвороб до викрадення і задушення георгіївським шарфом. А зараз якось байдуже, тому що смерть однієї, нехай і дуже поганої людини, зовсім нічого не змінить у країні, якою давно вже править колективний Путін. На зміну відмерлій голові відросте десять (он, «опозиціонери» Навальний з Удальцовим чим кращі?), і все буде так само.

Але зовсім ми не покинули ці ігри. Минулого тижня мер Конотопа протупав до Києва 250 кілометрів (і не треба потім казати, що хресні ходи — це монополія РПЦ), лише аби з показним здивуванням переконатися, що Президента в Адміністрації, а хто б сумнівався, немає. Ні, не подумайте тільки, що Артем Семенихін серйозно вірив, що Президент за його проханням змахне чарівною паличкою і розпустить міську раду Конотопа, і вже, тим паче, що жителі Конотопа потім оберуть якусь іншу, в стократ кращу міську раду. Як не розраховували на зустріч з Президентом і численні попередні ходаки на Банкову — це спорт такий ходити до Президента, щоб лише переконатися, що він у відпустці, або що його немає у країні. Втім, переконаність, що проблеми їхнього села/міста/району повинні вирішувати не їх жителі та обрані ними представники, а Київ (децентралізація? Не чули...), це дуже поширена з радянських часів риса українців. То чом би на ній не зіграти, не перекласти відповідальність за свою некомпетентність, свою інфантильність на кого-небудь ще.

Чого чекає народ від Президента? Компетентності, реформ? Не схоже. Зауважте, за чверть сторіччя незалежності, єдиний із українських президентів, хто наблизився до народного ідеалу, це Ющенко. За ним зітхають не тому що він виконав хоч одну обіцянку, хоч що-небудь реально змінив, а тому що «при ньому влада не заважала народові жити». Національний консенсус із приводу загального права на обман держави — обдурив сам, дай обдурити іншому — ось єдине досягнення його часів. Чиновник узяв декілька тисяч доларів хабара — корупціонер і злочинець, менеджер приватного підприємства з чотиризначною, у валюті, зарплатою катається на Audi з литовськими номерами (є у мене такий кадр у стрічці «Фейсбук») — доброчесний громадянин і вправний мужик. От як можна виписати штраф такому, якщо поки що «Ахметов не сидить»?! — Облаштувати місто, але не зносити незаконні рундуки і ринки, побороти корупцію у правоохоронців і депутатів, але не потурбувати тих, що копають бурштин; реформувати медицину, але так, щоб у ній нічого, до чого з часів СРСР звикли, не міняти... Ну, тепер ви зрозуміли, чому назва у сьогоднішньої колонки така? Не президент-реформатор потрібний народові, а щука, така, щоб усе — за одним її велінням, щоб самим при цьому з печі не злазити.

Така ось дитяча віра у щастя,  добробут, які беруться нізвідки, не наша тільки виняткова риса — загальна для посттоталітарних країн. Саме тому в них — від Албанії до України, громадяни виявилися такі ласі до фінансових пірамід, від МММ до банківських депозитів, що все ще обіцяють небувалий відсоток. Тепер ось інше «Ельдорадо» — біткоїни. Не встигла затихнути інформаційна хвиля про майнінг біткоїнів у профілакторії заводу Патона, як пресу наповнили заголовки про «біткоїни по 100 тисяч доларів до 2021 року». Безкоштовна реклама, ну а що. Адже марно писати, попереджати: «У Києві 65 будинків будуються без дозволів. Ось їхні адреси...» Роками попереджають, і все одно, побачивши одну лише низьку ціну, купують, а потім перекривають дороги, вимагають, звинувачують державу, яка їх за руку не зупинила і пальчиком не погрозила: «Так робити не можна!» Зупиниш, образа — самі жирують, а народові не дають збагачуватися, не зупиниш, все одно винен. Хочемо, як звикли, хоч і чудово розуміємо, що так далі не можна.

Цей інфантилізм, переконаність, що писане право — це для чиновників, але не для звичайних громадян, у деякій мірі зачепив і тих, хто втілює для нас паростки нової еліти, публічних персонажів громадянського суспільства. Чомусь  багато хто з них переконаний, що їм можна купувати квартири на «позичені» гроші — головне «позичити» у правильних людей. Чомусь деякі з них не можуть, як звичайні громадяни, отримавши повістку, мовчки, не влаштувавши в пресі скандалу, просто сходити у військкомат. І навіть побивши папараці, вони чомусь не вважають, що, як прості українці і навіть як голлівудські зірки — ЗМІ просто кишать такими історіями, повинні відповідати перед законом. Вони звинувачують владу у вибірковому правосудді, але на ділі вимагають вибіркового правосуддя для себе.

На цьому тижні ми довідалися, що не такі вже ми особливі. Що не лише наша, але, о Боже, і американська преса, попри всі Пулітцери, може писати відверту нісенітницю — зі злим наміром чи за недомислом — один біс. — І не кажіть, що Трамп не попереджав :). Корупція, жовта преса, неонацисти на вулицях, народ, що обирає на свій смак із двох варіантів зради, як у нас: або «Української правди», або «Країни.UA». В тій чи іншій мірі людські суспільства слабують на одні й ті ж хвороби. І ця колонка для українців — не смертельний вирок. Уже вкотре у нас не сталося в середині серпня політичного затишшя. Тим більше, чим не привід у відпустці на дозвіллі спробувати критичним оком подивитися не лише на владу, а й на себе. Спробувати побачити не лише невдачі, але озирнутися, помітити зміни — дороги, центри надання адміністративних послуг, десятки нових заводів, які щодня перетворюють країну... Не послаблюючи на владу тиску, спробувати порівнювати надалі три роки Порошенка не з 10 роками Саакашвілі і, вже тим паче, не з 30 роками Лі Куан Ю. Втім, серпень закінчується, скоро вересень. — «Третій Майдан», «повернення Саакашвілі», «голгофа» Шабуніна... все піде, як ішло завжди.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments