Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Шини надії

«19–25.02.2021»
25 лютого, 2021 - 20:23
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Голослівні й до вироку абсолютно незаконні звинувачення перших осіб держави, абсурдні рішення суддів, безсоромна на очах у всієї країни фальсифікація «доказів» аваковським МВС щодо фігурантів «справи Шеремета» не вивели на вулиці стількох українських міст стільки людей, скільки їх вийшло в перший же вечір після оголошення Приморським судом Одеси вироку менш підходящим на роль «воїнів світла» Демчуку і Стерненку. За всієї неоднозначності цих двох персонажів (про минуле Демчука, наприклад, зовсім вважають за краще мовчати) на їх захист виступили навіть деякі з тих, кого Сергій Стерненко, під час свого перебування активістом одеського «Правого сектора», розглядав як своїх непримиренних ворогів і «політично прийнятні цілі».

І йдеться не тільки і не стільки про російських агентів і «сепаратистів». Стерненко в революційному запалі міг з легкістю пригрозити кинути в сміттєвий бак (якщо пам’ятаєте, тоді це називалося «сміттєвою люстрацією») навіть тих, хто пройшов поруч з ним євромайдан. — «Я не вважаю Сергія своїм товаришем або соратником, ми точно йдемо різними шляхами... Але навіть мені не подобається цей вирок», — написала в «Українській правді» одеситка журналістка, активістка, ексзаступниця голови ОДА Зоя Казанжі. — «Розмежовувати кримінал і дійсно захист національних інтересів важливо. Але тільки ті, хто пройшов 2013—2014 роки в Одесі, розуміють, що ми тут були як на війні». Як продовження одеського Куликова поля і Будинку профспілок сприйняло багато людей, по обидва боки, цей вирок.

У цьому весь трагізм ситуації — для обох сторін, не тільки для одеситів, незважаючи на всі зусилля людей на кшталт Олександра Ройтбурда або тієї ж Казанжі, саме радикал Стерненко став обличчям, брендом «української Одеси». На жаль, тією, що відрізняється лише кольорами прапора і мовою від Куликова поля особою. Стратегія Путіна на радикалізацію і неминучий розкол одеситів все ще перемагає. І нинішній нарочито зухвало абсурдний, з формулюванням «розбій з метою заволодіння 300 гривнями» вирок став її черговим, не першим і далеко не останнім успіхом. — Поки першим пунктом в інформаційному меню Одеси залишається Стерненко, поки одесити змушені вибирати з двох версій — українського і путінського (точніше, радянського) «добра з кулаками», в цьому стратегічно важливому українському місті й мови бути не може про діалог, не кажучи вже про громадянський мир. А більшість одеситів і далі робитимуть вибір на користь звичного їм з двох цих зол.

І все ж, настільки несхожих в політичних переконаннях людей у всій Україні навряд чи вивів би на вулиці один, нехай навіть найабсурдніший вирок. Хоч би що там стверджували екстрено кинуті на пожежу балакучі голови «слуг», ніяким зовнішнім і внутрішнім «диригентам» не до снаги знову об’єднати всі кольори політичної веселки Майдану. Як і раніше, об’єднатися, вийти на вулиці найрізноманітніших людей змусила повна відсутність у країні правосуддя, гостре відчуття несправедливості. Не один суддя Попревич, всі українські суди з однією з гілок влади за останні кілька років остаточно мутували в паралельну державу — не факт, що теж Україну, в якій з 2013 року до сьогодні так і не перегорнули календар. Тут судять не Стерненка, Антоненка, Дугарова, Кузьменко; тут досі на лаві підсудних Майдан. З тим же шансом на неупереджене справедливе рішення, що й у грудні 2013 року.

У середу, на наступний день після першого протесту на Банковій, 13 депутатів від партії «Слуга народу» оприлюднили заяву про вирок Стерненку (нез’ясовним чином «втративши» при цьому Демчука). Засудивши вирок, вимагаючи з міркувань його безпеки перемістити Сергія Стерненка в київське СІЗО, вони тут же перевели всю відповідальність за рішення Приморського суду Одеси на суддю, «призначеного 2016 року після втечі з Донецька за часів Порошенка». Неначе обвинувачення в одеському суді представляла не керована призначеною «слугами» Венедиктовою прокуратура. Неначе липову справу на коліні зістряпав не очолюване і при Зеленському все тим же Аваковим МВС. Нехай при нинішньому Президенті Банкова і втратила залишки впливу на суди, на відміну від часів Януковича нехай не в силах Зеленського і Єрмака диктувати вироки, Президент Зеленський через два роки після вступу на посаду несе таку ж політичну відповідальність за відсутність судової реформи, як і його попередник Петро Порошенко за провал судової реформи 2016—2019 років.

Анонсована нинішнім Президентом навіть у західних ЗМІ «Велика судова реформа» минулого тижня обернулася трьома законопроектами, які можна хіба що з натяжкою назвати косметичним ремонтом. І все ж, що спільного у них з проваленою у першу чергу через неспішність (таке відчуття, що вона була розрахована на 3—4 президентські терміни, яких не було ні у Петра Олексійовича, ні у країни) спробою Порошенка, це неготовність до повного очищення судів. Якщо, наприклад, Київський окружний апеляційний суд приймає неправосудні навіть з точки зору нинішньої дилетантської влади рішення, вважають младореформатори з Банкової, потрібно просто вивести з його юрисдикції нормативно-правові акти органів виконавчої влади. Убезпечивши себе, але залишивши при цьому на прокорм злочинцям у мантіях, що зірвалися від усвідомлення своєї повної безкарності з котушок, нас — не пов’язаний з близькими до влади олігархами дрібний і середній бізнес і звичайних громадян.

У справі Стерненка «слуги» Президента можуть скільки завгодно переводити стрілки на Порошенка, Медведчука, Путіна, окремих суддів ... Через два роки після президентських і півтора після розгромної перемоги президентської партії на парламентських виборах ні в якому мішку від людей не сховаєш, на кому сьогодні лежить політична відповідальність за зупинку судової реформи. За те, що повернена назад і фактично скасована люстрація органів прокуратури та МВС. І все ж, обурені відсутністю правосуддя люди на Банковій, хоч як це парадоксально звучить, хороший сигнал для влади. Поки палять шини під Офісом Президента, у людей ще залишається надія на справедливість, у влади ще є шанс. Якщо його упустити, запалають автомобілі й особняки суддів. — вже не судову реформу, проскрипції політиків, чиновників, прокурорських, «аваковських», суддів проведе новий Майдан, що відростив собі з листопада 2013 року кулаки й зуби.

Газета: 
Новини партнерів