Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Слово о полку

«28.04–11.05.2017»
11 травня, 2017 - 20:16

Рано-вранці (щоб встигнути до натовпу) 8 травня я звозив маму на бузок до Ботанічного саду, а потім ми ще встигли на кладовище. 9-го, зробивши зранку чималеньку купку роботи, я купив квіти, випічку і провідав свого вчителя. Як нині прийнято говорити, він «зовсім ватний», проте за останні роки, нехай і з величезними зусиллями, але нам усе-таки вдалося навчитись оминати болючі для обох сторін теми. — Провів частину цього дня з ним не тому, що цей день — велике свято для мене, а тому, що він багато значить для нього, у кого на війну припало його дитинство і чия дружина, дівчинкою зовсім, пережила першу блокадну зиму в Ленінграді.

А що, якось можна інакше, не присвятити дні пам’яті близьким і рідним? Виявляється, можна. І я не лише про «Безсмертний полк», я про всіх, кого нелегка понесла взяти участь цього дня у вуличних провокаціях. — З обох сторін. З обох, тому що це шоу відбулося лише завдяки участі в ньому всіх без винятку — по обидва боки поліцейського кордону, ну і, звісно, не без нього самого. «Ватники», «тітушки», «нацисти», «ОУН», «безсилля влади» і «ментівське свавілля» — ідеальний «борщовий набір», щоб утримати біля екранів максимальну кількість глядачів, щоб кожен відчув себе водночас і героєм, і жертвою, щоб ще на рік наперед підживити нікуди не зниклий, незважаючи на російську агресію, суспільний розкол. І ми, українці всіх нав’язаних нам ззовні «сортів», уже який рік поспіль ідемо за дудочкою кремлівського щуролова.

Ну, а чому ж не піти, якщо ідея з «Безсмертним полком» ніби створена для цього. Я ще пам’ятаю, як за часів СРСР збиралися на площах і в парках тоді ще сотні ветеранів із табличками назв своїх частин, користуючись святковими пільгами, з’їжджаючись з усіх кінців країни. — Нічого казенного, це було справжнє і дуже зворушливе видовище, там не було місця рядженим, фальшивим нагородам, не було гучних промов чиновників і політиків. Просто бойові товариші, які разом пройшли через пекло, рік за роком згадували пережите і, що найстрашніше, оновлювали список тих, кого вже немає. — Це була справжня, жива пам’ять учасників і очевидців, альтернатива радянському офіційному культу Великої Вітчизняної війни.

Та ось коли тисячі і сотні перетворились на десятки й одиниці, коли жива пам’ять війни почала розчинятись у завчених із дитинства ритуалах, у тих, хто ще зберігав у серцях справжню пам’ять тієї війни, з’явилась потреба знайти їм заміну. — Так, серед іншого, ще за часів СРСР діти покійних ветеранів почали виходити в пам’ятні дні до місць зустрічей ветеранів і до меморіалів із портретами тих, хто вже сам не може прийти. А 2012-го за ініціативою томських активістів і журналістів цей рух набув назви «Безсмертний полк». Успіх цієї акції її й занапастив: підхоплена державною пропагандою Росії, спотворена до невпізнання, замість збереження реальної пам’яті вона почала пропонувати її сурогат, ерзац, який у потрібний день можна купити на паличці в супермаркеті і викинути після закінчення відправлення пам’ятних потреб.

Тобто зло в нинішній акції «Безсмертний полк» полягає не в самій її ідеї, а в тому, як її нині інтерпретує російська державна пропаганда. — Для більшості це доволі тонкий, незбагненний нюанс. Більш того, початкове щире, справжнє ядро, з якого виник «Безсмертний полк», десь під загальним спудом георгіївських стрічок і картонних нагород усе ще тліє, і це робить акцію такою популярною в Росії, а в Україні перетворює її учасників на ідеальну сакральну жертву, змішуючись у їхніх головах у пекельну кашу з іншими сценаріями кремлівської пропаганди, а також із ностальгією за СРСР.

А що з іншим боком шоу? Ось тут криється найбільш для мене незрозуміле і дивне. Ті, хто ще вчора з бітами розганяв учасників Маршів рівності, 9 травня кричали про «ментівське свавілля». — Сценарій жертви рівною мірою розігрується для співчування глядачів обох сторін конфлікту, і лише державі в ньому відмовлено в праві на насильство. Чи не тому, що саме їй відведена сценаристами у фіналі роль головної жертви.

Утім, держава сама, схоже, досі не навчилася грамотно розпоряджатися цим правом, не в змозі розділити протиборчі сторони конфлікту. З одного боку, неможливо заборонити ходу «Безсмертного полку» в Україні. — Навіть у путінській Росії інколи дозволяють ходу опозиції. А те, що прибічники путінської ідеології (хоч це для нас і незбагненно) становлять статистично значущий відсоток громадян України, це факт, який неможливо заперечувати. А отже, 9 травня «Безсмертний полк» і надалі виходитиме на вулиці українських міст, і нових конфліктів на цих вулицях нам не уникнути. Скасування вихідного дня не скоротить не обтяженої постійною роботою масовки на вулиці, Філатовський «фрайкор», як і 100 років тому німецький, лише додасть градусу взаємного насильства. Отож нам, схоже, просто потрібно навчитися якось далі із цим жити. Адже існують у Німеччині, де ставлення до нацизму набагато суворіше, ніж в Україні і навіть у Росії, неонацистські партії, які організовують свої заходи, нехай вони неодмінно й закінчуються колотнечами з обуреними громадянами.

Що вже говорити про Україну, де історично змушена співіснувати, врівноважуючи в публічному просторі одна одну, гримуча суміш одразу трьох тоталітарних ідеологій — неонацистської, комуністичної і путінізму. Насправді нашому суспільству вона зможе загрожувати лише тоді, коли втягне у цей багато в чому постановочний конфлікт не лише кілька відсотків українців із маргінальних кінців політичного спектра, а нав’яже свої взаємовиключні форми історичної пам’яті більшості. Не подобається 8 березня — приділяй жінкам увагу щодня, а не раз на рік. Не подобається «Безсмертний полк» — запропонуй громадянську ініціативу трохи кращу або просто відвідуй цього дня могили рідних, зроби цього дня свято для живих людей похилого віку. Інакше яке ж ми 8 травня вшановуватимемо примирення, якщо наступного ж дня встряємо у війну. Ми підживлюємо цей конфлікт лише своєю до нього цікавістю, якщо глядач піде із залів, спонсори перестануть вкладати у нього гроші, і це шоу за кілька років саме поступово зійде нанівець.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments