Смертоносна міфологія
Кілька сотень спеціальних інтерв’ю з членами незаконних збройних формувань, створених, керованих та утримуваних РФ на окупованих територіях Донбасу, які є в розпорядженні наших дослідників, та тисячі їхніх одкровень, якими рясніють пропагандистські канали росіян та їхніх найманців, дозволяють зрозуміти багато що як в мотиваціях бойовиків так і способах їхньої мобілізації. А також побачити загрози, що вони є актуальними для нас і досі.
Наприклад, попри однакову структуру терористичного наративу, загалом характерну для екстремістських угруповань, в розповідях бойовиків є окремі моменти, які всі вони відтворюють майже тотожно, ніби під копірку. Це вказує на те, що всі вони стали жертвами навіювання, потрапили під жорсткий пропагандистський вплив, і тепер використовують чужу установку замість власної мотивації.
Одним з таких моментів є пояснення того, що саме примусило їх до рішення приїхати в Україну, приєднатися до лав незаконних збройних формувань і почати вбивати українців. Майже всі вони у відповідь відтворюють з невеликими варіаціями приблизно такий текст:
«Я з самого початку уважно дивився новини, стежив за подіями на Україні, бо відчував, що ми не чужі. Спочатку дивився на кривавий Майдан, потім радів від'єднанню Криму, потім почалися події на Донбасі. Серце боліло і душа кричала, коли я бачив, як паплюжать пам'ять Великої війни, піднімають голову неофашисти, як вони влаштовують факельні ходи, виголошують антиросійські гасла. А потім фашисти спалили живцем людей в Одесі, і це стало останньою краплею, я зрозумів – все, досить, я не міг більше залишатися стороннім спостерігачем. Я почав шукати можливість записатися добровольцем і поїхати туди, на Південний Схід, де фашисти вбивають мирних громадян, щоб захистити їх, щоб боротися за правду і справедливість».
Не зважаючи на свою уявну простоту, текст дуже показовий. Він зокрема вказує, що на основі подій 2 травня 2014 російською пропагандою було швидко сформовано потужний бронебійний «міф про Одеську Хатинь», намертво впаяний в міф про «велику вітчизняну війну». Його було швидко розтиражовано телеканалами, ЗМІ та десятками тисяч тематичних груп в соціальних мережах. Його вплив неможливо переоцінити. Можна сказати, що він і став точкою зборки нової, штучної групової ідентичності «захисника новоросії», та відправною точкою для остаточної дегуманізації українців.
Завдяки цьому міфу десятки тисяч росіян взяли до рук зброю, люб’язно надану путінським «воєнторгом», та без жодних докорів сумління почали вбивати, катувати, ґвалтувати та грабувати українців на їхній землі, щиро вважаючи, що вони «захищають їх від фашизму».
При цьому цікаво, що попри вперте просування росіянами цього міфу у світовий інформаційний простір, бойовики-іноземці, навіть російського походження, виявилися практично невразливими до нього. Їх більше приваблювала можливість безструктурного насильства, нелегальний бізнес в умовах воєнного хаосу чи реалізація своїх воєнних навичок. Їхня невразливість, ймовірно, пояснюється тим, що в західних країнах немає російського культу «великої вітчизняної війни», якій є ключової компонентою цього міфу.
Так само цей міф не був широко представлений в нашому ані інформаційному, ані соціокультурному просторі. Не був до останнього часу, поки росіяни руками колишнього заступника голови адміністрації президента Януковича, ініціатора диктаторських законів «16 січня», політичного втікача Андрія Портнова, не зробили спробу легалізувати його у властивій російській пропаганді брутальній формі «масового вбивства» та «масової казні людей в Одесі».
Власне, проблема полягає не в тому, що саме пропонує черговий політичний втікач, а в самому факті озвучування конкретної тези. Те, що міф про «Одеську Хатинь» намагаються легалізувати в нашому соціокультурному просторі, означає, що в нашому суспільстві намагатимуться зробити те, що зробили в російському – сформувати нову штучну групову ідентичність на основі антиукраїнських гасел та дегуманізувати українців.
Отже, до спроб легалізації пропагандистських російських тез слід ставитися серйозно, бо як показує практика російської агресії на Донбасі, вони завжди передують вбивствам. Бо як відомо, треба вірити тим, хто обіцяє вас вбити. А вбивати, катувати, ґвалтувати та грабувати, як знову ж доводить практика окупації на Донбасі, будуть всіх – не розрізняючи політичної орієнтації, - суто за національною ідентичністю. Досі не вірите? Вдивиться в обличчя «захисників новоросії» чи почитайте їхні власні свідчення (свідчення тих, кому пощастило вирватися з-під їхнього «захисту» не пропоную, бо занадто важке читання)…
