Нація - це невсипуща внутрішня «боротьба» сил формотворчих і ідеєтворчих з інертною масою («більшістю») етносу.
Євген Маланюк, український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

Спори Холодної війни

«29.11–05.12.2019»
5 грудня, 2019 - 18:23

На ювілейній зустрічі у британському Вотфорді лідери країн НАТО цими днями не стільки говорили про російську агресію, скільки тролили Трампа, Україну, яку тиждень трясе у передчутті гіркого післясмаку паризької зустрічі нормандської четвірки. Словом, самі розумієте, 30-річчя офіційного закінчення Холодної війни на цьому тлі не вписується в інформаційну повістку. Саме так, як червоні прапори над Рейхстагом ще не означали кінця Другої світової, так і падіння Берлінського муру — це ще не кінець Холодної війни, хоч би що там із цього приводу писали журналісти й стверджувала з трибуни Меркель.

Насправді в офіційних паперах місцем смерті Холодної війни зазначено не Берлін, а Гамбург, та й з датою кончини — свідоцтво про її смерть було виписане не 9 листопада, а лише 3 грудня 1989 року. Щодо Гамбурга, визнаю, каламбур. Так називався круїзний лайнер, який 20 березня 1969 року здали в експлуатацію на верфі західнонімецького Кіля. Він благополучно плавав на німецьких круїзних лініях в Атлантиці, поки 1973 року після війни Судного дня нафта не вибухнула до небес і його експлуатація стала нерентабельною. 1975 року він став для СРСР першим, але не єдиним трофеєм програшу Заходом в енергетичній війні з ОПЕК. Тут корабель отримав ім’я пролетарського буревісника Максима Горького. Іронія долі, здавалося б, незважаючи на тактичну перемогу СРСР, саме тоді Європа, внаслідок Нафтової кризи 1973 року, коли диференціювала джерела постачання нафти, остаточно підсадила СРСР на нафтову голку, й саме на цьому кораблі через 16 років, хто б знав, було оформлено остаточну поразку Радянської імперії.

2—3 грудня 1989 року на борту «Максима Горького», пришвартованого у бухті Марсашлокк на південно-східному узбережжі Мальти, зустрілися американський президент Джордж Буш-старший і на той час Генеральний секретар ЦК КПРС, Голова Верховної Ради СРСР Михайло Горбачов. Це була їхня перша зустріч після перемоги Буша-старшого на президентських виборах у США, і, загалом, вона готувалася більш як ознайомлювальна. Жодних документів на тему роззброєння до неї спеціально не готували, але, так уже вийшло, Оксамитова революція в Чехословаччині (у Словаччині її ще називають «Ніжною») й Падіння Берлінського муру сталися напередодні самі собою. Саме ця випадковість, а не попередні домовленості, зробила цю загалом робочу зустріч епохальною.

Плануючи Мальтійський саміт, Бушу-старшому, ветеранові Другої світової, здалася вдалою ідея, наслідуючи Франкліна Рузвельта, американського президента воєнних років, провести зустріч на бойовому кораблі. Ну, а оскільки в Атлантиці взимку неспокійно, нейтральна середземноморська Мальта здалася максимально відповідним мирним куточком. Сам американський президент збирався жити на борту флагмана Шостого флоту США ракетного крейсера USS Belknap. Йому це іграшки, але через нього й радянська делегація, щоб не зганьбитися, була вимушена тулитися на борту ракетного крейсера «Слава». Ну, а лайнер «Максим Горький» СССР як жест доброї волі передбачливо надав як запасний майданчик для зустрічей.

І недаремно, на жаль, для Буша й на радість радянській делегації шторм, що розпочався на морі, був використаний як виправдання для переселення на комфортабельніший й місткіший лайнер. Ну, а заплановані зустрічі на USS Belknap і «Славі» довелося зовсім скасувати — через нейтральний статус Мальти, на відміну від радянського пасажирського лайнера, військові кораблі були вимушені залишатися на траверсі Бірзеббуджі у бурному морі. Утім, і в бухті хилитало так, що багато пізніше у своєму розлогому інтерв’ю 1997-го 1989-го ще особливий помічник Буша у справах національної безпеки Кондоліза Райс з жахом згадувала про Мальту як про «саміт морської хвороби».

Загалом, Буш-старший прибув на Мальту вже як переможець. Символом цього стали подаровані ним кожному учасникові зустрічі на Мальті фрагменти лише напередодні поваленого Берлінського муру. Оксамитові революції в Чехословаччині й НДР стали наслідком виступу Горбачова з трибуни на Генасамблеї ООН 1988-го, де він відмовився від «Доктрини Брежнєва» — обмеженого суверенітету країн радянського блоку, на зміну якій прийшло щось у жовтні 1989-го в інтерв’ю «Доброго ранку, Америко» дотепно охрещене радянським дипломатом (а також журналістом-міжнародником, якого я пам’ятаю як одного з ведучих «Міжнародної панорами») Геннадієм Герасимовим «Доктриною Сінатри» (як у пісні Синатри «I Did It My Way», «кожна країна самостійно вирішує, який їй шлях обрати»). Проте, саме на Мальті Горбачов назвав США «європейською країною», хоча раніше стратегічною метою СРСР у Холодній війні було витіснення США з Європи, саме тут Горбачов пообіцяв ніколи не починати війну з США, і саме тут, нехай як усну декларацію, обидва президента у дусі Толкіена виголосили: «Світ покидає одну епоху й вступає в нову».

Епоха, що минула, — це навіть не епоха Холодної війни. З Мальтійським самітом пов’язаний ще один збіг. Саме на Мальті наприкінці січня — початку лютого 1945-го відбулася конференція американських і британських союзників — зустріч, на якій Рузвельт та Черчілль погоджували спільну стратегію на майбутній Ялтинській конференції. Конференція нездійснених у Ялті надій на вільну від диктатури Центральну й Східну Європу. У лютому 1945-го Ялта, що віддала половину Європи під владу СРСР, поховала Мальту. Через 44 роки, в грудні 1989-го, Мальта поховала Ялту, а разом з нею штормом історії, здавалося назавжди, розвіяло Холодну війну.

Утім, це ще не кінець. У мене тут ще припасено збігів та ювілеїв. 10 років тому, 2009-го, лайнер «Максим Горький» був проданий на брухт і викинувся на «берег мертвих кораблів» в індійському Аланзі. USS Belknap спіткала інша доля — 1998-го його використали як навчальну мішень і відправили на дно Атлантичного океану. Лише радянський ракетний крейсер «Слава» й нині на плаву. — 1996-го він під новим ім’ям «Москва» став флагманом російського Чорноморського флоту. З новим ім’ям у нього почалася зовсім інша історія. Відтоді він встиг узяти участь у російсько-грузинській війні 2008-го, 2014-го в анексії Росією українського Криму, 2015-го прикривав російські війська в Сирії. Тепер, до свого 40-річчя, цей флагман російської агресії закінчує трирічну модернізацію, й уже цього місяця готується знову вийти в море. Хто знає, куди його з війною занесе тепер.

Мінлива доля колишнього радянського ракетного крейсера «Слава», що колись брав участь у похоронах Холодної війни, — це ще одне пояснення, чому сьогодні майже не згадують про 30-річчя Мальтійського саміту. Чи то чутки про кончину Холодної війни виявилися дещо перебільшеними, чи то «Славі»/»Москві» вдалося потай, під прикриттям негоди, вивезти з Мальти її спори, але сьогодні у світі знову говорять про глобальну війну, про повернення до біполярного світу. Відкинуті договори, що обмежували гонку ракетних озброєнь, а старий у Кремлі знову марить про розділ Європи. Не вийде, як Сталін 1945-го, йому і, як Сталін 1939-го, підійде. Маятник історії знову гойднувся на схід, і, як 75 років тому, — в лютому ювілей, — знову вказує у бік Ялти.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ