Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається.
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Сиквел Холодної війни

«30.03-05.04.2018»
5 квітня, 2018 - 19:45

Якщо для України момент прозріння настав ще наприкінці лютого 2014 року, західний світ у більшості своїй так ще до кінця і не визначився, почалася чи ні Друга холодна війна. За минулі чотири роки ми, політичні або мережеві (вони ж «диванні») експерти, після кожного нового укусу путінської «тактики салямі», все одно, чи це анексія Криму, вторгнення на Донбас, збитий MH-17, хімічна зброя чи стертий з лиця землі Алеппо в Сирії,  гнівно вигукували: ну вже тепер достеменно Захід прокинеться!

На жаль, не те що кожного разу Захід зовсім спав, як мінімум спав не так глибоко, як до лютого 2014-го, спали ми самі. Але кожного разу його реакція запізнювалася навіть не на місяці, а на роки. І сьогоднішня його реакція на отруєння Скрипаля, незважаючи на всю її «безпрецедентність» і «небувалу одностайність», була б доречнішою ще  2006-го, після отруєння Олександра Литвиненка. Як і путінське вторгнення до України було б неможливе, якби Путін із Медведєвим дістав по руках за вторгнення до Грузії у вересні 2008-го. Путіна привела до влади війна, і руїни Алеппо можна було розгледіти в палаючому Грозному зимою 1999—2000 років, що стала для Путіна президентською. Захід створив Путіна своєю пасивною занепокоєністю, і все ще не готовий прийняти його таким, яким він його створив. Захід не готовий побачити в Путіні та путінській Росії ворога. Захід усе ще не усвідомлює, що йому протидіє зовсім не малочисельне політичне й олігархічне угрупування, що узурпувало владу,  а практично весь 144-мільйонний народ, що об’єднався довкола навіженого вождя.

Не має значення, чи виголошував у телефонній розмові з Путіним приписувані йому пресою слова, що Росія ніколи не виграє у Штатів гонку озброєнь. Насамперед тому, що Штати не збиралися і не планують вести з Росією гонку озброєнь. У новому багатополярному світі Сполучені Штати зіткнулися з кількома глобальними викликами: Китай, Північна Корея, Іран, Росія. Не протистояння Росії, а неможливість одночасно протистояти всім викликам глобальним інтересам Сполучених Штатів підштовхує їх прискорити переозброєння та збільшення армії, що почалося ще до Трампа. Росія, навіть ураховуючи  її ядерний потенціал, не розглядається як скільки-небудь рівноцінна Сполученим Штатам сила — всього лише як один із гравців, що намагаються протидіяти гросмейстерові в сеансі одночасної гри.

Ба більше, нинішній американський президент вимагає від союзників по НАТО взяти на себе велику частину організаційних зусиль щодо протидії російській загрозі в Європі. Як результат — лише зараз почалися розмови про збільшення сил швидкого реагування НАТО з тисяч до десятків тисяч, про те, що транспортні комунікації країн ЄС не пристосовані для оперативного перекидання військової техніки... Адже навіть для реалізації тих скромних планів, які сьогодні погоджує в Європі НАТО, знадобляться роки, якщо не десятиріччя цілеспрямованих зусиль. І поки не відомо, чи всі в Європі готові за них платити.

Отже, Путіну не потрібно вигравати гонку озброєнь зі Штатами. Навіть через десять років, при нинішніх темпах підготовки, НАТО не зможе протиставити вже розгорнутим на західних кордонах Росії сухопутним військам скільки-небудь відчутний контингент. У разі початку Третьої світової війни, радянська військова стратегія виходила з необхідності досягти Атлантичного узбережжя максимум протягом двох тижнів, поки перший 200-тисячний американський контингент не висадиться в Європі. Сьогодні у разі, якщо б Путін поставив таке завдання, у розпорядженні його генералів були б мінімум місяці, і це при чисельній перевазі їх морально застарілої, але все ще ефективно вбиваючої військової техніки та багаточисельної армії, що понюхала диму, над європейцями, більшість яких не готова за свої європейські цінності вмирати. Не йдеться про неминучу війну, але, якщо до неї дійде, на європейському театрі Росія практично готова до неї сьогодні, тоді як НАТО не буде до неї готове навіть через 10 років. І ніякі надії на іракський сценарій 2003 року тут не виправдаються, адже Росія, на відміну від Багдада, прикрита ядерною парасолькою.

Ось чому, попри  всю економічну та технологічну перевагу, Захід мислить протистояння з Росією категоріями Фултонської промови Черчилля та Довгої телеграми Кеннана — як можливість співіснування з путінською Росією шляхом стримування економічно слабкішої держави. Досвід Першої холодної війни показав неефективність такої стратегії, адже він дозволив СРСР не лише розсунути кордони комуністичного світу на півкарти, але і проіснувати в умовах такого «стримування» більше чотирьох десятків років. Нова Холодна війна як стратегія співіснування — це стратегія Путіна. Вона не лише дозволить йому закріпити ситуацію, що склалася як наслідок російської агресії, розв’язавши йому руки всередині Завіси з будь-якого матеріалу, але і дозволить йому, подібно до СРСР, практично безкарно розв’язувати великі та малі конфлікти поза нею. А багатополярність нинішнього світу подарує надію, в разі конфлікту між більшими гравцями, подібно до Сталіна в 30-ті роки, сподіватися відітнути собі щось ще, окрім Криму. Стратегія співіснування, нехай навіть у режимі найсуворіших санкцій, — це стратегія виживання путінського режиму, незалежно від того, наскільки довго на його вершині не тримався б Путін і хто б не прийшов йому на зміну в Кремлі.

Стратегія перемоги над Росією — це логіка промови «Імперії зла» Рейгана, яка проголосила аморальність радянського режиму та поставила перед Заходом конкретну мету його перемогти. Та сьогодні Захід не має лідера, здатного без кепкувань на його адресу апелювати до моралі, здатного розгледіти в путінській Росії головну загрозу західному світу, а також готового, чого б не коштувала ця перемога, за її досягнення заплатити. На жаль, окрім самого Путіна, Друга холодна війна також вигідна і західним демократіям, як варіант розвитку подій, що вимагає найменше змін, які так болісно сприймаються виборцями. Тому Друга холодна війна, як сценарій розвитку конфлікту, зараз найбільш імовірна, і поки що не видно, як би Захід міг у цій війні перемогти.

 

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments