Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу.
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівської премії

Талановита «пересічна» Україна

9 серпня, 2018 - 19:19

Сучасна Україна як країна, держава і нація знаходиться у складній, навіть небезпечній для її існування ситуації. Здавалось би, в країні, де йде війна, не варто розраховувати на прекрасні, радісні відкриття та емоції. І тим не менше, в сучасній Україні їх можна знайти чимало! І це не просто добре, а прекрасно! Одним із таких несподіваних фактів став феномен, який варто умовно назвати «жива країна». Чи звернули Ви увагу, як до невпізнанності на краще змінився зовнішній вигляд наших міст і містечок, багатьох сіл за роки незалежності? Це одразу впадає в очі тому, хто ще пам’ятає сірий Київ 1980-90-х років, сріблястих ленінів в усіх районних містечках та селищах міського типу. Та найцікавішим у нашому часі стало те, що, образно кажучи, вихід країни з «Великого Льоху» (за Тарасом Шевченком) став урешті-решт і масовим виходом на арену української історії так званих «простих», або ж «пересічних» українців.

Мова зараз йтиме не про Майдани й Революції. Про це чимало написано й ще буде сказано. Йдеться про культурний простір України. Так цікаво і несподівано, наприклад, побувати у приватних музеях. До того ж, коли вони належать не багатому відомому меценату, наприклад, як музей ікони в Радомишлі, що належить Ользі Богомолець, а простій селянці-гуцулці із захованого глибоко в Карпатах селища міського типу Верховина Івано-Франківської області. Тому, хто потрапить до Верховини (колишнє Жаб’є – історичне місце, пов’язане з іменами М. Коцюбинського, І. Франка, І. Миколайчука та багатьох інших видатних діячів України та зарубіжжя) обов’язково потрібно побувати у музеї української вишиванки Галинки Верховинки (Галини Яцентюк).

Господарка – пані Галина – проста гуцулка, як вона сама про себе каже, багато чим займалась у житті. Наприклад., торгувала на Київщині всіляким крамом у тяжкі дев’яності – двотисячні. Виростила трьох дітей. Але потяг до творчості не дозволив задовільнитися «звичайним життям звичайної людини». Поштовхом до створення свого музею стала трагічна смерть брата пані Галини. Ця подія підштовхнула вже немолоду жінку до створення власного приватного музею – музею української вишиванки Галинки Верховинки. Це псевдо Галина Яцентюк взяла для збірок власних віршів, які писала ще з дитинства. Любов до поетичного слова вона пронесла крізь усе своє життя, як і любов до вишивки.

Тим, хто побуває в музеї Галинки Верховинки обов’язково не лише розкажуть, а й покажуть цілий спектакль – зодягання молодих гуцулки та гуцула до весілля у традиційні убори, а також запросять побувати гуцульською молодицею з традиційної сім’ї минулих сторіч. Враження від такого «живого» й теплого музею не просто позитивні! Це здивування, захоплення, радість відкриття. І не лише від унікального місця, але насамперед від цікавої непересічної «пересічної» людини!

У Верховині існує не один такий музей, а декілька, і сьогодні деякі з цих музеїв відносяться до найбільш відвідуваних зарубіжними та українськими туристами культурних осередків крваїни. Як от музей музики-віртуоза самоука Романа Кумлика. Відкритий музей був самим музикою у 2000 році у родинному будинку. Тут багато речей із життя та повсякденного побуту місцевих гуцулів, але найбільша цінність – колекція музичних інструментів, які збирались Романом Кумликом тридцять років поспіль. Заслуговує на пошану той факт, що після смерті батька його рідні, насамперед, донька Наталя, не занедбали музей, а продовжують проводити екскурсії, розповідаючи приїжджим уже не лише гуцульські звичаї та музичну культуру, але й про життя свого талановитого батька. Пані Наталя за фахом є лікаркою, а ще й талановитою акторкою та музикантом. Можна сказати, що кожна її екскурсія – це моноспектакль, цікавий і старому, і малому. Особливо ж дітям, яким вона дозволяє спробувати зіграти на традиційних музичних гуцульських інструментах, серед яких – ріг (старовинний гуцульський «мобільний телефон», бо його використовували для передачі повідомлень на великі відстані) та трембіта.

Уже заради вище описаних музеїв-відкриттів варто поїхати у Верховину. Але ж таких приватних музеїв на сьогодні вдалося налічити аж п’ять! Це і музей фільму «Тіні забутих предків» із цікавою власною експозицією та історією, яка пам’ятає Сергія Параджанова та Івана Миколайчука. Є тут і музей хата-гражда. Де знімався ще один фільм з Іваном Миколайчуком – «Анничка». Заслуговує на увагу і музей гуцульської магії. Та ще є й регіональний історико-краєзнавчий музей Гуцульщини. І це на п’ять тисяч жителів селища Верховина!

Просто захоплює те, що на Івано-Франківщині сьогодні досить розповсюджена практика таких родинних приватних музеїв. Адже і поряд із Верховиною у селі Криворівня подібних пам’яток не менше.

Колись видатний український вчений Юрій Шевельов (Шерех), відвідавши Ісландію, з захопленням писав про кількість музеїв, книгарень, бібліотек і театрів на душу населення вісімдесятитисячного міста Рейк’явіка. І з гіркотою відзначав, що «годі уявити щось подібне у вісімдесятитисячному місті України». І далі автор наголошує: «Патріотичний читач зробить висновок, - і не без слушности, що все це здобутки державної незалежности, й виведе відповідну мораль» (Ю.Шевельов «Життя в Рейк’явіку»). Вочевидь, діагноз виявився достатньо точним. Можливо, що колись і вся Україна вражатиме світ своїми культурними надбаннями. Адже країна оживає і навіть «пересічний» українець починає відчувати в собі творця.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments