Темний стан душ
Мітинг мисливців і рибалок в Одесі розкриває ще одну сумну картину
В Одесі до обласної адміністрації вийшли мисливці та рибалки. Приводом маніфестації стала низка законопроєктів Верховної Ради, які обмежують права шанувальників давніх промислів: угіддя, де можна стріляти, влада погрожує продати. Але перш ніж роздумувати про земельну реформу та соціальні ускладнення, які вона спричинить, вчитаймося в центральне гасло громадського заходу. «Мисливство це не добування м’яса, а стан душі!!!» Він майорів над натовпом безкорисливим закликом до збереження статус-кво.
Давайте ж визначимо цей стан із висоти нинішніх знань про нас і нашу природу.
Мотивом полювання для людини з давніх часів було м’ясо. За ним бігали наші пращури, оцінюючи в мамонтах частини філе, необхідні для виживання роду. Пізніше це заняття збагатило меню багатьох поколінь людей, аж до початку минулого століття. Щоправда, для тих, у кого було що поїсти і без полювання, воно стало розвагою, спортом. Що більше ти вбив видів і підвидів, то кращим буде не лише суп, а й житло, оздоблене опудалами трофеїв. Тут виявилася спільність душ аристократів сучасності з ранніми представниками плейстоцену, хоча останні віддавали перевагу над черепами наскальному живопису. І, якщо вже говорити про мистецтво, то, на жаль, воно частіше розігрівало мисливські інстинкти, ніж замислювалося про наслідки їх укорінення в народах.
Словом, убивство заради виживання поступово перетворилося на культурний захід. Полювання на лисиць зі зграями собак, заганяння тварин і птахів на тих, що сидять у засідці, точковий вогонь по одиноких цілях із рушниць з оптичним прицілом вважають звичаєм, що започаткований у сиву давнину. «Так жили наші прадіди та прапрадіди», — кажуть нам молодики з рушницями, натякаючи на свій зв’язок з природою і підкріплюючи сентенцію нісенітницею про користь регулювання популяцій.
Але протягом останніх 50 років, про що я можу стверджувати не за книжками, а з особистого досвіду, кількість тварин у нашій країні лише скорочувалася, а лави мисливців і рибалок зростали, незважаючи на скорочення населення. Тим паче що сучасний шукач вогнепальної єдності з природою виходить на промисел не з луком і стрілами, а екіпірований усіма досягненнями техніки. Коли дивлюся на це до зубів озброєне військо в камуфляжі, з тепловізорами й ехолотами, що відшукує рибу та дичину в глибинах і гущавині, розумію, шансів вижити немає ні в тих, ні в інших. Одні знищать фауну, внаслідок успадкованого від дикунів стану душі, інші спричинять кінець людству, припинивши підтримувати екологічну рівновагу в природі внаслідок свого зникнення.
Протягом століть нам не раз доводилося рішуче відмовлятися від звичаїв, що ведуть у пітьму нічим не обмежених інстинктів. Наприклад, припинили з’їдати серце та печінку ворогів, припинили катувати і ґвалтувати кріпаків, мочитися на людях... Піднімаючись на нову сходинку сторіччя, ми без жалю прощалися зі старими дикими звичаями. Тому за законами нашого часу давно потрібно відмовлятися від рушниці та брати до рук фотокамеру і робити те саме, що й на полюванні, лише без крові. Нехай правнуки милуватимуться красою зображень нашої природи, а не фотографіями вашої персони на тлі трупів тварин.
Мітинг мисливців і рибалок в Одесі відкриває ще одну сумну картину. В Україні треба розширювати площі заповідників і рекреаційних земель. Саме їх не вистачає природі й усім нам. Адже ми знаємо стан наших лісів і річок. Але виступати проти спраглих володіти флорою вийшли загребущі владарювати над фауною. Ось у чому біда.
