Теж мені «свята»
«22.12.2017-11.01.2018»
Так вийшло, цього разу я не підбив у «Дні» підсумку за минулий 2017 рік. Але в новому 2018-му виявилось, що в цій випадковості був свій глибокий сенс. Усі зради і скандали, замість того щоб залишитись у минулому, плавно перетекли в рік новий, здається, не давши безтурботно відсвяткувати нам навіть день. У нас взагалі останніми роками такий спосіб життя: не встигаєш між зрадами продихнути. Отже, святкової — з детальним описом, як я вішав кульки і їв олів’є — колонки не буде. Вдихнули якнайглибше — і без розгону в новий рік, як у водохресну ополонку, з головою.
У перший же день нового року вбивство Ірини Ноздровської, всупереч оперативному і результативному розслідуванню, перетворене розчарованими цим фактом адвокатом і вічно голодними до скандалів «небайдужими» «активістами» і ЗМІ на фарс. — Вже надто їм хотілося якомога довше познімати солодку пінку на цьому скандалі. Не вийшло, а шкода. Потім огидна за своєю суттю історія із запорізьким священиком, який відмовився відспівувати загибле немовля, тому що його хрестив не схвалений Москвою патріархат. У внутрішньому конфлікті між людиною і священиком переміг чиновник від церкви. Передбачуваний для сходу Європи вибір, адже тут як ніде не пам’ятають, що церкву заснував не Ісус, а Петро, який тричі відрікся від нього. Якраз напередодні, на Різдво, Папа показав приклад людяності сучасного католицизму, дозволивши жінкам навіть під час служби годувати грудьми в храмах. Утім, ми ж пам’ятаємо, скільки століть знадобилося католицькій церкві, щоб слідом за суспільством змінитися, і знаємо, зі скількома сучасними європейськими цінностями їй поки що змиритися не вдалося. Отже, думаю, не слід чекати, що російське православ’я (як із дуже багатьох питань і українське) зміниться раніше, ніж зміниться російське суспільство, навіть якщо розірветься пуповина, що намертво зв’язує російську церкву і російську владу.
Утім, вплутуватися людині, яка пише, в нинішній конфлікт довкола УПЦ МП в Україні не менш небезпечно, ніж сексуальний скандал, що ось уже кілька місяців палахкотить в Америці і Європі. Он напередодні сама Катрін Деньов і ще сотня авторитетних у Європі жінок спробували делікатно пояснити, що боротьба із сексуальним насильством переросла в полювання на відьом і масову істерію, і не знайшли, м’яко кажучи, розуміння, не лише у жінок, а навіть серед моїх друзів по «Фейсбуку» — чоловіків. Лікарем у подібних випадках, на жаль, слугує не розум, а час. Залишається тільки запастися терпінням і, звичайно ж, залишаючись вірним собі, почекати.
До речі, на хвилі чергового скандалу довкола УПЦ МП знову загострився конфлікт довкола Києво-Печерської лаври і її одіозного настоятеля Павла (Лебедя). Той укотре оголосив Крим російським. А радикалам, які прийшли до нього в гості, не розумію як, але вкотре вдалося його не побити, хоч він і дуже просив. У відповідь «говорящіє голови» російських окупантів встигли пообіцяти, що в разі «захоплення Лаври» до Києва одразу увійде «армія Новоросії». Тепер зрозуміло, чому вони не «увійшли», як обіцяли, ні 2014-го, ні 2015-го. Як більшовики пострілу Аврори, «армія Новоросії» вже майже чотири роки чекає захоплення Лаври. Без цього за сценарієм ніяк... А на західних рубежах України вже скупчувалися війська Десятого хрестового походу. Вони тільки й чекали casus belli — коли київський Планетарій спробують повернути з Троїцької площі в Олександрівський костел.
Невгамовний Саакашвілі всі новорічні свята продовжував безуспішні пошуки «300 спартанців», але щось поки що ніхто не захотів за нього помирати. Тепер ось вирушив у турне Україною. А взагалі, забавне вийшло порівняння, Саакашвілі потрібні «спартанці» для, як він стверджує, демократичної антиолігархічної революції. Але в Греції Спарта, навпаки, була консервативною, контрреволюційною силою, що підтримує в грецьких полісах олігархічні і диктаторські режими; за одиничними винятками на кшталт битви при Фермопілах, де поліг загін царя Леоніда, вона була головним грецьким союзником персів — «п’ятою колоною» перських царів. Цікаво, випадкова — від незнання, чи за Фрейдом вийшла обмовка щодо «спартанців» у Міхо?
Ну і, звичайно ж, як про це забути, найсвіжіший скандал. Так уже збіглося, першою офіційною подією «Року Росії в Катарі» став злив через телеканал AlJazeera, що належить сім’ї еміра, чергової порції компромату щодо горезвісного конфіскованого у сім’ї Януковича півтора мільярда. На тлі зближення між Катаром і Росією, що намітилось в умовах блокади Катара ісламськими країнами, скріпленого не лише спільними культурними заходами, але й операціями щодо постачань російської зброї, за шість років після Арабської весни AlJazeera, що розгубила більшу частину глядачів, стала зручним і безвідмовним майданчиком, аби підкинути дрівець і в без того палаючий в Україні політичний конфлікт. І подивитись, як українці й надалі боротимуться один з одним у бруді, на радість уболівальникам у Ростові і в Москві. Щось мені підказує, що в новому році подібних вкидань, і не лише через AlJazeera, і подібної боротьби в бруді буде багато: як-не-як, вибори на носі.
Ось такі вийшли «теж мені свята». Де вже тут підсумки підбивати.
