Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Тиждень поганих новин

«07-15.03.2018»
15 березня, 2018 - 17:02

За минулий тиждень українцям додалося приводів для тривог. Адже якщо до виборчого штабу Порошенка входитимуть ті ж самі, хто організовував його зустрічі минулого тижня із блогерами та бізнесменами, Юлію Тимошенко вже зараз можна починати вітати з перемогою у президентських виборах. Лишень і залишається, що сподіватися на підтримку з боку одвічного ворога — союзника Києва — Кремля, який раз по раз об’єднує і змушує хоч трохи взятися за розум українців, замість того, щоб дати спокій їм, довірити справу знищення України їх дурості та дріб’язковому егоїзмові. Так і цього разу, спершу затримання із кремлівським речовим доказом Рубана, а потім і лондонський замах на вбивство нагадав нам, українцям, в якому небезпечному світі ми живемо, відвернуло нас від повсякденних чвар. А сподівання неминучих наслідків для агресора, незважаючи на трагізм ситуації, ще й поліпшило мільйонам українців настрій. — За чотири роки я вже збився з ліку, вкотре вони вигукують: «Ну, вже тепер точно Путіну хана!» І, я точно також збився з ліку, вторте вони помиляються.

Проте добре розуміє свою безкарність Путін. Адже за трохи менш як 20 років він все це чинив неодноразово. Крим і Донбас зійшли йому з рук ще у Грузії, знищення Алеппо і геноцид у Східній Гуті — у Грозному, отруєння Скрипаля — у справі з отруєнням Литвиненка. І щоразу за скандалом і погрозами наставало примирення, відбувалося чергове «перезавантаження», що закріплювало новий, вигідний для Путіна statusquo. Ось і нині, хоч якою різкою була б реакція Великобританії та її союзників на замах на потрійне вбивство, Путін дозволяє собі відверто радіти, і навіть трохи жартує над британцями. — То відкрито звинувачуючи британські спецслужби, то, незважаючи на британський ультиматум, вустами Пєскова і Лаврова заявляючи, що, мовляв, готові сприяти з розслідуванням, але британці буцімто навіть не надіслали запит. Будуть нові санкції — персональні та економічні, але до санкцій Путини вже пристосувався, він за їх допомоги дедалі зміцнює режим.

На що сподівається Путін? Раз по раз підвищуючи ставки: сіючи розбрат серед супротивників, примножуючи насильство — в Сирії чи в Україні, загрожуючи винайденою нібито найсучаснішою у світі зброєю, підштовхуючи світ до нової гонки озброєнь і до самого краю прірви нової світової війни, він розраховує знову посадити Захід за стіл переговорів, знову, як і з «перезавантаженням» Обами, закріпити за собою змінений російською зброєю світовий statusquo. Ну, а санкції, заради обіцяної ним імперії росіяни готові й не на таке — затягнуть паски тугіше і ще років 20 почекають. У чому він помиляється? У тому, що Захід у путінський блеф вже не вірить, що навіть без замаху на Скрипаля він вже не вважав Путіна договороспроможним. Що без реальних поступок: допуску до лабораторій у справі Скрипаля, реального виведення військ із Сирії, виконання Мінська та деокупації Криму, більше на поступки Путіну ніхто не піде. Що в Овальному кабінеті вже не Обмама, і що Трамп як дитина в захваті від перспективи погратися з Кремлем у холодну війну. Блеф Путіна розкрили, над ним відверто сміються, але він і далі підвищуватиме ставки, роблячи дедалі реальнішою загрозу для світу і України нової великої війни. Йому просто більше нічого не залишається, на відміну від колись Горбачова, інерція машини авторитаризму, що набрала обертів, і комплекс неповноцінності, що засів у ньому з дитинства, не дасть йому зупинитися, поступитися, повернути назад.

І, насамкінець, ще про одну погану для України новину, яка сховалася під личиною доброю. «Німеччина відмовляється від російського газу!» — під таким переможним заголовком українські ЗМІ повідомили про пункт коаліційної угоди між ХДС/ХСС та німецькими соціал-демократами, згідно з яким через 12 років Німеччина планує отримувати 2/3 енергії з відновлюваних джерел, а також побудувати найближчим часом у Вільгельмсхафені термінал з приймання зрідженого природного газу. Насправді це означає через 10 років цілковиту відмову Німеччини від імпорту російського газу та вугілля. — Страшний удар для путінської Росії, згоден, він звучить подзвоном і для газотранспортної системи України, так само, як і якби Росія запустила свій «Північний потік-2». Схоже, момент для приватизації української ГТС, залучення європейських інвесторів до її модернізації та використання тепер назавжди втрачено. І вже через десятиліття у нас на балансі залишиться лише астрономічної вартості брухт. Така ціна десятиліть популізму. Україна так і не спромоглася скласти своїй ГТС ціну, і та так у дівках і померла. Тепер нам залишається лише прийняти це як даність. І закласти на перегної колишніх помилок нові основи енергетичної та економічної стратегії, як німці, на десятиріччя наперед.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments