Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Угорська пропаганда

9 листопада, 2018 - 11:28

Угорська пропаганда за рівнем маніпулятивності й нахабності може конкурувати з законодавицею мод у цій сфері – пропагандою російською. Останнім часом вона досягла таких висот, що називати її взірцевою ученицею кремлівської риторики вже якось і не випадає, тепер вони просто сестри-близнючки. Особливо в питаннях України. 

Те, про що говорять Орбан чи Сіярто, належить до міждержавної політики, тож хай їхні слова інтерпретують наші дипломати. Я ж хотів би звернути увагу громадськості на те, як у пропагандистських атаках на Україну задіяні українські громадяни угорського походження, зокрема одна моя землячка. 

Весь ганебний цинізм таких маніпуляцій найкраще уособлює шанована на Закарпатті людина, президент Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, голова постійної депутатської комісії Закарпатської обласної ради з питань з питань освіти, науки, культури, духовності, молодіжної політики, фізкультури і спорту, національних меншин та інформаційної політики Ілдіко Орос.

Наприкінці жовтня ця пані виступила на урочистому мітингу в Будапешті з нагоди річниці антисовєтського повстання 1956 року. Виступ закарпатки не стосувався події, бо, як вона сама зізналася на початку, «я, хто 1956-го ще й не народилась, за своє життя далеко стільки не зробила для народу, як угорці 1956-го року: я не гідна того, аби виголошувати промову». Свята правда, але, вочевидь, угорській владі треба було підлити масла у вогонь протистояння з Україною, тож Ілдіку Орос таки «вмовили» виступити й максимально очорнити Україну. 1956-й став для пані тільки приводом, щоб звинуватити її рідну державу Україну в усіх смертних гріхах. Тут вам і утиски українських мадярів, які виявляється, є «корінними мешканцями в цій країні, як індіанці в Америці», і переслідування, що нагадують вельмишановній президентці вишу гоніння євреїв, і навіть «списки смерті»!

Уся промова Ілдіки Орос складається з перекручувань, маніпуляцій і відвертої брехні, але тут я зупинюся лише на кількох особливо цинічних у своїй нахабності акцентах.

По-перше, освіта. Пані Ілдіка біснується, розповідаючи про утиски угорської меншини в освітніх справах. При цьому забуває сказати, що вона сама є головою комісії Закарпатської облради з питань освіти! Вона і є владою в справах освіти, і коли таку посаду займає представниця нацменшини, то хіба ж це утиски?!

Більше того, вона є президенткою Закарпатського угорського інституту. Ого! Виявляється, в Україні є цілий акредитований державою угорський вищий навчальний заклад. Це не кажучи вже про те, що в Ужгородському національному університеті є ще й Українсько-Угорський навчально-науковий інститут! А ще додаймо до цього мережу шкіл з угорською мовою навчання. Оце так утиски! Зауважмо, що Ілдіко Орос виголошує свою промову перед угорською владою, яка справді здійснює репресії щодо вищої освіти, тож Центральноєвропейський університет у Будапешті, один із найкращих вишів регіону, не отримав від держави ліцензію і мусить евакуюватися до Відня.

По-друге, згадка про гоніння євреїв не витримує жодної критики. Адже це саме Угорщина була вірним союзником Гітлера, і  саме за угорської окупації із Закарпаття вивезено і вбито понад 100 тисяч євреїв. Немає меж цинізму в цій промові…

По-третє, особливо кумедною, а почасти й просто дурною є згадка про угорців як корінний народ, порівняння їх з індіанцями Америки. А пощо тоді на Верецькому перевалі пам’ятник угорським племенам, які тисячу років тому прийшли і знайшли на Паннонській рівнині свою нову батьківщину?

Більше того, промовистим є саме прізвище пані Орос, адже з угорської воно перекладається як «руський», тобто русин, древній український етнонім. Так угорці могли записати в паперах якогось місцевого чоловіка, як записували представників інших національностей: Рац – серб, Товт – словак, Лендєл – поляк, Горват – хорват, Неймет – німець. Тому, посилаючись на прізвище пані Орос, можу припустити, що її предки таки є для Закарпаття корінним населенням, але ось щодо угорців історики одностайні: вони в Європі – прийшляки.

Така пафосна й довга промова, а правди в ній – усього на одне речення:

«я не гідна того, аби виголошувати промову».

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments