Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Урок шарму: французький бонус

21 лютого, 2020 - 10:35

Сказати, що летіла з розгону, навіть особливо не знаючи, до кого йду на зустріч, буде лукавством. Років сім тому, ми вже зустрічалися, і кожного разу, згадуючи Тіфен Анрі, пусміхаюся, смакуючи перше враження від природності цієї розкішної розумниці, стильної і самодостатньої настільки, що серед, скажімо, світських зманіжених нероб, вона мала б просто неприродний вигляд. На щастя.

Нещодавно, в один з лютневих днів, коли весна лише стала ніби навшпиньки, готуючись дивувати нас своїм раннім дорослішанням, я поспішала до Міжнародної французької школи в Пущу-Водицю, де її директорці, мадам Тіфен, Надзвичайний Повноважний Посол Франції в Україні Етьєн де Понсен вручав яскраву особливу нагороду Французької держави за успіхи в педагогіці — Орден Академічних Пальм.

Написала слово мадам, що цілком логічно в нашому контексті, і ніби відразу зауважила — Тіфен не пасує солідність, і нехай пробачать мене всі дуже правильні або втомлені педагоги, а тим паче часто застібнуті на всі ґудзики директори шкіл — вона зовсім інша. Зараз дозволю собі приписати Тіфен слова, які вона мені не говорила, але відчуваю — могла б сказати щось на кшталт: «Так, я вважаю за краще не знати, куди мене заведе дорога, а блукати невідомими лісами, насвистуючи і видивляючись, як у казці, сліди з хлібних крихт». У цих словах, мабуть, її характер, а ось блукати вона вважає за краще, чітко вибудовувавши свій шлях, але при цьому не виключаю — можливо, насвистуючи, приспівуючи і пританцьовуючи. Не тягнути свою лямку, а нести свою ношу легко вона, молодий філолог, уміла і тоді, коли 27 років тому з однією валізкою приїхала на рік до Києва, щоби поринути в мовне середовище. Приїхала на рік, але, зустрівши свого майбутнього чоловіка Геннадія Корчагіна, дуже швидко зрозуміла — плани змінюються. І ось вона вже з немовлям — дочкою Катрусею — Катрін, потім народився син Антон — Антуан (імена вибирала продумано — щоби вони сприймались легко і українською, і французькою мовами), почала займатися репетиторством. Вже у 25 років очолила маленьку школу з 18 учасників-іноземців при посольстві.

Потрапити під чарівність цієї жінки якнайпростіше, при всіх своїх навантаженнях (у школі нині 250 дітей) — жодної засмиканості, такої звичної в школі, а навпаки — жіночність, що дозволяє собі носити модні джинси, якщо хочеться, вважаючи, що розкутий одяг допомагає легко і динамічно жити, та й взагалі будь-який придворний етикет вважає дурницею, а манірність і фальш — відштовхуючими атрибутами, вона не бажає витрачати час на порожнє.

До речі, в їх сім’ї вже два таких почесних ордени — перший отримала її мама, теж у минулому директор школи, отже, вчитися було у кого. Тіфен розповіла, що в її дитинстві, скільки пам’ятає себе, бачила маму біля настільної лампи, схилену над зошитами. Тим часом у мами Тіфен — семеро дітей, і вона змогла навчити їх ще не менш важливому — вести господарство, пекти всякі відкриті і закриті піроги не лише у свята, смачно готувати, аби в домі завжди був аромат трав, ванілі, затишку, а ще навчила пунктуальності, вимогливості, а ще — ніколи не скаржитися. «Наше сімейне правило, — повторила Тіфен, — у домі має бути все красиво, а не лише смачно: вираз обличчя, стосунки в сім’ї, настрій кожного дня і радість від того, що є сьогодні і зараз. Печальний суп — не гість у нашому будинку». Відразу покваплюся додати — в школі так само: і в ідеальному плануванні спортивних майданчиків та газонів, у оформленні стін, зовсім не з пафосних бутиків, як може хтось подумати, читаючи про цю приватну школу. На стінах — роботи дітей, але як вишукано обіймають просторі біло-матові рами яскраві вив’язані з пряжі гобеленчики, як стильно підібрані відтінки і навіть по-особливому мудро закріплені, одним словом, все якось по-французьки. Шарм і стилізованих вовняних нитяних, що зустрічаються над дверима до класів, і в настінних розписах, які ведуть нас на вечірні вулиці чи то Києва, чи то Парижа, або углиб сюжету, що нагадує ранню весну кольору перванш. Навколо багато незвичайних кумедних дрібничок, але жодного перевантаження, жодної метушні. Це, швидше, чарівливість і затишок рідного дому, де кожна дрібниця з історією.

Тіфен відверто повідомила: «Коли мене запитують батьки моїх учнів, чим допомогти, кажу: «Посміхайтеся, просто посміхайтеся». Діти не лише не відбирають у мене енергію, але й додають зі щедрістю юності». До речі, дітвора тут розкута, посміхається легко, відкрито — такий вигляд мають лише щасливі. Колеги додали, що їх Тіфен завжди чуйна і доброзичлива, і неодмінно винахідлива, адже тут не завжди лише свята. Якщо у кого-небудь проблеми в домі — допоможе, завжди вислухає. «Колеги переконані, що на її дверях навіть теоретично ніколи не могла б висіти табличка «Прошу не турбувати», — додала заступник директора Таміла Тищенко. — Якщо доводиться когось і звільнити, то директор завжди спочатку похвалить (знайде за що), а потім пояснить причину розставання. І все це так інтелігентно, що неможливо образитися». Батьки учнів запозичили її правило — заохочувати дітей додатковими порціями розвиваючих заходів. Побачити в школі директора Тіфен, яка репетирує нову виставу з дітьми — аж ніяк не екзотика. Обговорює техніку, наприклад, фотографування або гру на акордеоні, яку вона освоїла ще в юності, може навіть здивувати цирковими забавами — все це заводить, молодить, додає азарту і куражу лідеру процвітаючої столичної школи європейського рівня.

Не стримуючи себе, прошу елегантну співрозмовницю визначити свій стиль, який мені сподобався. І я почула: «Мінімум косметики, легкість, непафосність, не більше трьох кольорів у одязі, а ще — легка хода, шикарні вільного крою брюки або джинси, вишукана блуза і парфуми. Люблю ароматний, але ненав’язливий флер».

Тут я навіть не приховуючи, вловила запах: так, чарівно, їй пасую цей щільний, багатошаровий і грайливий аромат. А також відчула, що вчителі ретельно готувалися, бажаючи потішити свою витончену Тіфен, і піднесли їй величезний оберемок троянд, але яких! Палевого відтінку, настільки теплого і жіночного, що все збіглося: і стиль життя в школі, який не лише яскраво надійно навчає, але й за допомогою прикладів дорослих формулює, моделює життя юних після школи. «Діти дивляться на нас», — часто повторює Тіфен.

Додам і від себе — переконана, дивляться із задоволенням, зрештою, як і я.

Газета: 
Новини партнерів