Увага, «демократичні» фальсифікатори!
Прочитавши це, я буквально отетерів: «Странно, но до сих пор Голодомор не хотят признавать как преступление ни в России, ни на Украине, ни в Белоруссии, ни в Странах Средней Азии, ни на Кавказе». На мить здалося, що я провалився у часі на два чи три десятиліття назад. Тим більше, коли око зачепилося за ще одну фразу: «По методичкам преступников до сих пор учатся чекисты всех наших стран, портреты палачей все еще висят в кабинетах силовиков, коммунистические партии вольготно чувствуют себя на наших территориях». Але ж ні, йдеться про сьогодення: цей текст під назвою «Голодомор – непризнанное преступление» такий собі Oleg Kozyrev опублікував на своїй сторінці у Facebook 27 листопада 2017 року, а наступного дня він розлетівся про Інтернету.
Тоді я вчитався – адже йдеться не про допис неосвіченої людини; Олег Козирєв, за даними Вікіпедії, - «русский писатель, сценарист, общественный деятель, поэт, видеоблогер, журналист, автор серии юмористических произведений «Дневник замерзающего москвича», один из создателей серии мультфильмов «Братья Пилоты» студии «Пилот», призёр ряда международных конкурсов, активист и координатор молодёжного движения «Демократическая альтернатива», один из создателей «Христианского демократического клуба». Ведёт блог, находящийся в топ-30 по версии Яндекса». Тож ідеться про людину знакову та впливову, представника середнього покоління російської інтелектуальної спільноти. А тому варто уважно вчитатися в те, що він пише.
«Голод 1932-1933 годов отличался от всех прошлых голодных лет, вызванных неурожаями. Этот голод был искусственным. Этот голод был следствием преступной политики большевиков в отношении сельского населения, против крестьян. Именно в эти годы было фактически уничтожено крестьянство на территории, ставшей СССР. Голод ударил по всему сельскохозяйственному югу, но был также и на Кавказе, в Казахстане и даже в Сибири. Наибольшее число погибших от голода – на сельскохозяйственной Украине». Зупинімося та переведемо подих. Так, у 1921 році була сильна посуха, яка охопила Поволжя та Кубань у Росії, та вилилася у неврожай. Але хіба б наслідки цього неврожаю стали такими значними, якби не політика більшовиків, яка аж ніяк не стимулювала селян вирощувати збіжжя? Що ж стосується радянської України, то тут також були посуха та неврожай. Але з України все одно продовжували вивозити хліб до Росії десятками й десятками мільйонів пудів, у тому числі (оцініть цинізм) – «на допомогу голодуючим Поволжя». Тому голод тут тривав на рік довше, ніж у Поволжі – по 1923 рік включно. Тим часом Ленін вбачав одну з головних причин цього голоду у «ненажерливості багатих селян в Україні»…
«Все наши народы научились осуждать нацистское истребление по национальному признаку. Но пора бы научиться быть непримиримыми и к большевистскому истреблению по классовому, по социальному признаку. Если не поймем опасность и этой заразы – вечно будем кружить по кругу и никогда не признаем преступления прошлого», - пише Олег Козирєв. Якщо «всі», то чому з РФ щойно вислали польського історика Генріка Глебоцького, який насмілився провести відкриті лекції в Санкт-Петербурзі, присвячені вісімдесятим роковинам «польської операції» НКВД? Борис Соколов пише у «Дні»: «Польська операція» - давній головний біль Кремля і ФСБ. Не в тому сенсі, що хочуть покаятися в тому, що чекісти в ході «національних операцій» вбили сотні тисяч поляків, німців, естонців, латишів, литовців, фінів і представників інших «неблагонадійних» національностей, так само репресуючи людей за національним (расовим) принципом, як робили це нацисти в Німеччині і окупованій Європі… У Кремлі вважають звернення іноземців до теми «національних операцій» проявом «русофобії» і намагаються перешкоджати обговоренням цієї теми як у Росії, так і, особливо, за кордоном». Тобто нацистів засуджувати за нищення людей за національною ознакою можна, а чекістів – ні, чи не так? Й Олег Козирєв ц цьому солідарний із тими, кого він начебто суворо засуджує: «Меня, если честно, очень раздражают попытки представить те годы как геноцид по национальному признаку…» Що ж, повний збіг позиції «демократа» з позицією ФСБ РФ: у 2015 році до Федерального списку екстремістських матеріалів була включена стаття Рафаеля Лемкіна «Радянський геноцид в Україні», де більшовицькі злочини проти українців, сконцентровані в явищі Голодомору, визначені як «класичний приклад геноциду». Можливо, Козирєв цього не знає, але Лемкін (1900-1959) – це фундатор досліджень геноциду, який запровадив це поняття та здійснив його правову розробку. Ця розробка була покладена в основу вироків Нюрнберзького трибуналу (Лемкін був радником представників США у цьому трибуналі); він виступив головним промотором ухвалення Генеральною асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року Конвенції «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього». А от Козирєва та ФСБ «дуже дратує» концепція геноциду Лемкіна, покладена в основу відповідних українських законів (і не лише щодо Голодомору, а й щодо правової оцінки депортації кримськотатарського народу). І зрозуміло, чому: якщо її прийняти, то доведеться визнати, що російські більшовики та німецькі нацисти – якщо і не близнюки, то рідні тоталітарні брати, що Росія мала би покаятися за геноцид українців, кримських татар, казахів… А не хочеться, хоч плач, бо ж як тоді зберегти лице «старшого брата» і нав’язливо диктувати (зверніть увагу на директивний стиль Козирєва), що кому робити!
Тому Козирєв відверто бреше, рівняючи всі пострадянські держави під один копил, мовляв, «портреты палачей все еще висят в кабинетах силовиков, коммунистические партии вольготно чувствуют себя на наших территориях». Ні, це в Росії чи Білорусі (де КҐБ так і не змінив свою назву й методи), а ще в «ЛДНР» висять ці портрети, це в Росії комуністам живеться добре, а в Україні компартія заборонена і відбувається, хоча й повільно, декомунізація.
Який висновок варто нам зробити? Передусім той, що імперське месіанство об’єднує у РФ Кремль і Луб’янку, системних «лібералів» і комуністів. А тому сподіватися, що після Путіна Росія стане «білою та пухнастою» даремно. Ще довго вона намагатиметься підім’яти під себе Україну і весь пострадянський простір, не гребуючи загидженням мізків мільйонів жителів цього простору.
