Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Вавилон XXI

«30.06-06.07.2017»
6 липня, 2017 - 20:03

Я вже якось писав у своїй колонці, що нинішні газети не схожі на газети мого дитинства. І не лише тим, що критичні публікації у пресі начальство тоді набагато частіше приймало до виконання. Річ у реакції у відповідь читачів, мішках листів, читанням яких у великих газетах відав зазвичай цілий відділ. Це було невичерпне джерело нових сюжетів, і, що не менш важливо, можливість для журналіста й публіциста зрозуміти, як оцінює чи розуміє читач його тексти. В епоху електронних ЗМІ повноводний потік перетворився на невеличкий струмочок, тому удвічі цінніше і неймовірно цікаво, коли випадково натрапляєш на реакцію читача на твою публікацію. Ось який цікавий коментар на мою попередню колонку було опубліковано у групі «Почайна» у соціальній мережі «Фейсбук»: «Києву Почайна — порятунок. Москві — погибель. Ось і відкрилися консерви. Здавалося б, Плахонін, що тобі до Почайни, якщо ти політичний оглядач? Радій силі-силенній політичних новин, аналізуй, коментуй. Так ні ж бо, потрібно обов’язково розтоптати невгодний ворогові почин, убити легенду, що відроджується, позбавити Київ хребта».

Цікавим цей коментар мені здається з кількох причин. Навіть не тим, що Плахонін не політичний оглядач, а до приватної ініціативи кількох активістів, підтриманої міською владою без консультацій із хоч трохи серйозними вченими, автор коментаря приплів мало не змову Кремля. Річ у тім, що моя колонка була навіть не про Почайну, а про топонімію міського простору, так само зовнішній вигляд нашого міста, яке до невпізнаваності, без жодного відчуття смаку і без жодного відчуття міри, і, на жаль, без жодного контролю з боку містян та керівництва міста, змінюють забудовники. Поява на карті міста фейкової Почайни в ній згадувалася, але через кому, побіжно. І тепер я відчуваю провину перед своїми читачами за те, що свого часу своїй спробі дискутувати з ініціаторами перейменування у соціальних мережах не присвятив окрему публікацію. Можливо, тоді значно більше киян зрозуміло б, що з цим перейменуванням не так.

Чи проти я повернення історичних назв? Ні, навпаки, за кількома винятками, вони набагато вдаліші, ніж пропоновані нові, до того ж викликають менше роздратування у містян. Мені дуже хотілося б, аби на карту міста повернулися старі назви, але часто-густо це буває неможливо. По-перше, з політичних мотивів: можна було повернути назву Фундуклеївська вулиці Леніна, але вулицю Богдана Хмельницького на Фундуклеївську ніхто не наважиться перейменувати. По-друге, тому, що багато історичних назв зникають разом із географічними об’єктами — це саме випадок Почайни. Річка, точніше, старе русло Дніпра, в якій, згідно із пізнішим переказом, хрестили киян, зникла назавжди. У чому причина? Річ у тім, що до будівництва греблі Київською ГЕС із Дніпром регулярно траплялися катастрофічні розливи. Про середньовічні потопи археологам нагадують багатометрові шари наносного піску, які розділяють культурні шари часів Русі на київському Подолі. Порівняно недавно, під час розливу 1931 року, Подолом і частиною Куреневіки можна було пересуватися лише на човнах. А старше покоління ще живих киян пам’ятає повінь 1970 року, коли навіть гребля Київської ГЕС не змогла врятувати дніпровські острови і весняна вода затопила не лише їх, але й станцію метро Гідропарк.

І кожна така повінь залишала свій слід на дніпровських островах, десятках річечок, озер і проток у заплаві Дніпра поблизу Оболоні. Чи відмітна це риса лише Дніпра? Звичайно, ні, всі річки, великі й малі, час від часу змінюють русло, нехай ці зміни з погляду короткого віку людини не такі й помітні. Так, колись у давнину Дніпро протікало там, де за часів Русі була Почайна, пізнє основне русло Дніпра і Почайна зливалися біля Пішохідного мосту. Але за тисячу років, що минули з часу хрещення Русі, заплава Дніпра в межах Києва змінилася геть чисто: Дніпро тепер протікає біля Річкового вокзалу, а річки і струмки, які раніше впадали в Почайну, тепер знайшли свій власний шлях до Дніпра. Упродовж останнього півстоліття не менш руйнівний, ніж природа, на заплаві Дніпра позначається вплив людини. Я не лише про греблю ГЕС. Так, під час будівництва Оболоні, коли намивалися мільйони тонн ґрунту, аби підняти житловий масив вище рівня затоплення, частково використовуючи існуючі озера, переважно штучно, довкола нього було сформовано систему озер Опечень. А дренажний канал, призначений для скидання надлишків води з Опечені до дніпровської затоки Вовкувата, деякі київські активісти, а з їхньої подачі й міська влада, і перейменували на Почайну, оголосивши її тією самою середньовічною річкою.

Що в цій ініціативі корисного? Під перейменування було проведено благоустрій невеликої території у промзоні поблизу метро Петрівка. Утім, незрозуміло, чому ті ж таки активісти і міські служби не могли зайнятися цим благоустроєм і так. Що в цьому шкідливого? Те, що фейкова Почайна продовжує розпочате ще за СРСР перетворення минулого нашого міста на театральну декорацію — на фейк. Липове 1500-річчя (хоча, як свідчать, зокрема, й новітні дослідження київських археологів, Київ виник не раніше кінця ІХ століття), фальшиві старожитності на місці підірваних за Сталіна церков... Ми знаходимо кошти на макети, на профанацію, але мало не щонеділі дізнаємося про знищення ще однієї справжньої пам’ятки нашого минулого. Міська влада охоче перейменувала Опечень в Почайну — ну то й що, адже безплатно, але київський мер демонстративно на догоду забудовникові забув про свою зовсім нещодавню обіцянку влаштувати на місці археологічних знахідок на Поштовій площі музей. Фальшиве минуле зручне, пластичне — його можна пересунути, де потрібно для будівництва, його легко на догоду пропаганді чи просто чиїйсь довільній фантазії, переписати. Ось тільки декорації позношуються, актори і п’єса підуть зі сцени, а наші діти й онуки із подивом для себе виявлять, що вони з нашої вини залишилися ні з чим.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments