Хто не мав своєї волі, того приневолюють
Михайло Стельмах, український письменник, драматург, фольклорист

Війна за війну

Честь і совість, які завжди були в епіцентрі уваги російської культури, виявилися балачками
30 липня, 2014 - 10:12

Намагаючись художньо відтворити життєві події, зв’язані драматургом у комічний, драматичний або трагічний вузол людських доль, режисер із вчинку, характеру, обставин має видобути мотивацію дій.

Отже, за що воює Росія? Ні, не Росія. Народна творчість у дієвому аналізі жорстока і точна у діагнозі, тому назвала героя точно й оспівала як годиться, а тепер від брутальності та ненависті переходить до іронії і співчуття. Саме з цих нот складається похоронний марш натхненникам насилля та війни.

Хтось порадів — в України з’явився ворог. Це збере, зміцнить і загартує нас. Економіст нагадав про ефективність відродження військово-промислового комплексу для економіки країни в цілому. За китайською стратагемою: «Підпали хату супротивника і він піде з поля бою» дехто звертає увагу на зростаючий до розмірів альтернативного путінському рейтинг Губарєва (ДНР) і сподівається на появу конкурента на наступних виборах у Росії. Багато розмов про наростаючі розборки у Кремлі, де розібратися — хто з ким породичався, хто з ким не поділився, кого та за що призначили і чому хтось украв більше дозволеного — вже неможливо.

Багато роздумів про імперський устрій сучасної Росії. Амбіції до статусу світового полюсу тяжіння, як було колись у біполярному протистоянні США та СРСР, демонструються не просто невиконанням домовленостей чи угод, а нехтуванням фундаментальних понять людськості.

Честь і совість, які завжди були в епіцентрі уваги російської культури, виявилися балачками. Брехня, яка завжди в фаворі російської дипломатії, стала справжнім опіумом для всього народу. Коли Хмельницький зажадав підпису московського царя на угоді, бояри відповіли, що слово царя — найвища гарантія. І так до — сьогодні слова одні, а справи інші.

Росія воює за війну. Війна завжди була локомотивом цивілізаційного розвитку, особливо цієї країни. Вона глибоко вкоренилася у ментальності нації. З неї правителі черпали і черпають амбітність, патріотичність, обраність, вищевартість. А розуміння виснаженості природних багатств, невідповідності економічного та наукового розвитку європейським темпам виводить на боротьбу зі стабільним розвитком людства, панування власних поглядів ставить над зовнішнім законом, а державність (точніше самодержавство) витісняє вітчизняність.

Пригадую, з якою образою Путін говорив про неувагу до Олімпійських ігор. У підтексті був якийсь там Майдан, який перебрав на себе увагу всього світу. Це, здається, і зірвало дах. Тепер йому дзвонять президенти, канцлери, генсеки. Переконують, умовляють, погрожують. Як не збудитися самбісту, кагебісту і комуністу? Отож. Тому треба розуміти, що як не увійдуть російські війська відкрито, то показово для всього світу, воюватимуть підло і з невинними очима, і не тільки зброєю, а усіма можливими засобами дестабілізації життя нашої Батьківщини. І не треба соромитися, побачивши щось підозріле, зателефонувати до міліції. Треба придивлятися, прислуховуватися, повідомляти, попереджати, випереджати і рятувати. Треба усвідомити стан війни, яка багатьом здається відокремленою, далекою.

За що воюємо ми? Не за території, кордони, а за нашу людську гідність. «Всякому городу нрав і права», — казав Сковорода, а не паплюження референдумами під дулом автомату, не грабування бандитами, не криміналізація буття, не панування сили грошей і посад.

Дух — первісний громадянин світу. Саме про дух нашого народу треба перш за все дбати сьогодні.

Гідність захисників вітчизни не стверджується тільки в нагородах, виплатах і доплатах. Треба сьогодні задекларувати значущість патріотичного вибору у нашому державоустрої. Скажімо, як у Ізраїлі, на державну службу, на відповідальні посади можуть призначатися тільки ті, хто був у діючій армії.

Наша макро- і мікроекономіка повинна стати екологізованною. І хай ціна на газ стане не тестом на виживання, а спричинить свідому екологічну поведінку. Так само у ставленні до води, світла, тепла, іншого.

Розумне споживання, взаємоповага, терпимість, оптимістичність — не просто єднають людину з природою, а її силою, красою зміцнюють і підносять.

Треба щомоментно гармонізуватися з природою. Треба мислити глобально, а діяти локально. Екологія душі — справа індивідуальна, та без неї не досягти висот духу народу. Нам треба виправляти неродинні зв’язки і употужнювати братерські. Настав пасіонарний час для нашого народу.

Врятуємо Україну — врятуємо мир!

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...