Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Випробування на міцність

«27.01-02.02.2017»
2 лютого, 2017 - 16:37

А немає ж зовсім ніякого значення, чого там Путін і його бойовики хочуть добитися під Авдіївкою. За допомогою «Градів» Донбас так проситься назад, до України? «Пустіть до хати погрітися, а то всіх к ****** підірву»?! Чи Захарченко скучив за вибаченнями Савченко: «Щось Надя не телефонує...»? Ну, знаєте, як підліток кидає камінчик у вікно, з міномета бух, і на все горло, так, щоб чув кожен у дворі: «Покличте Надю!» Або там, наприклад, Путін так передзвонює Трампу, тому що першого разу поговорити про Україну з ним не вийшло...

Жодного значення. Усе це вже десятки разів було. І хоч би хто сидів у кріслі світового судді — Обама чи Трамп, гнатимуть стусанами розбишаку не блакитні каски ООН або ОБСЄ, і не війська НАТО. Раз по раз хороші манери йому в голову забивають наші бійці. Хоч би скільки «Градів» прилетіло до Авдїївки, хоч би скільки градусів нижче нуля обіцяли синоптики, хоч би скільки наші корисні ідіоти в тилу не вставляли палиці в колеса, а корисні ідіоти в Європі і в кабінетах по сусідству з Овальним марили компромісом і виборами на окупованому Донбасі, наша відповідь терористам і окупантам буде однією. — Свинець у голову, і десятки «двохсотих» додому до Росії. Розмови про життя, компроміси або там судову заборону з Гааги, — цієї мови в Донецьку й Кремлі все одно не розуміють.

Ось уже кілька місяців усі ми — експерти на телебаченні, в пресі й соціальних мережах, узагалі всі, хто не лінивий, ворожимо на інформаційній гущі, які компроміси за рахунок України нам принесуть у новому році вибори в США, Франції, Німеччині. Ніби мають рацію пропагандисти в Кремлі, й Україна насправді втратила свою суб’єктність. Як може Трамп нав’язати нам компроміс з Путіним, якщо він не в змозі нав’язати свою волю навіть власному Конгресу й більшості громадян своєї країни? Перш ніж піти на компроміс з Путіним, йому доведеться знайти компроміс з іншими гілками влади, хоч би про що він там домовився — а про це поки взагалі не йдеться, з Кремлем. Чим він нас може змусити піти на такий компроміс? Фінансова, і вже тим паче військова допомога США не є для нас скільки-небудь вирішальною, свідченням чого є відсутність США в Нормандській четвірці. Чи може Трамп нав’язати свою політику щодо Росії НАТО? І тут другий термін Обами показав, що навіть не НАТО, формально підпорядкований американському президентові Пентагон цілком здатен проводити самостійну від Білого дому політику, доти, доки її підтримує Конгрес.

Поки міцна наша воля, поки ми обома ногами спираємося на міжнародне право у своїй позиції з питання територіальної цілісності країни, хоч би хто сидів у Білому домі або Єлісейському палаці, вирішуватимемо свою долю ми. Ні в чиїх силах — ні Путіна, ні навіть Трампа, у нас це право, нашу суб’єктність відібрати. Принаймні доти, доки ми самі їх не віддамо.

Якщо весь час тренувати м’язи лише однієї руки, можна, звичайно, виграти чемпіонат з армреслінгу. Але навряд чи цей чемпіон вистоїть навіть у простій бійці. Ми вже продемонстрували, що можемо говорити з позиції сили з Кремлем. Виклики нового 2017 року вимагають від нас почати формувати політичну волю і в розмовах з нашими західними партнерами. Хоч би наскільки необережною здавалася заборона СБУ на в’їзд до України меру Перемишля, набагато більше шкоди завдала поспішність, з якою це рішення було скасоване. І сьогодні правляча партія Польщі, відчувши слабкість, уже шантажує нас партнерськими відносинами. — Якщо ми поступилися в малому, логічно чекати, що ми поступимося й у великому. Будь-яка, найменша поступка з нашого боку в інтерпретації Мінських угод гарантовано обернеться катастрофічними наслідками не лише для міжнародного авторитету України, а й катастрофою всередині країни.

Ми маємо пам’ятати — Україна не Сирія. Тут немає сфер впливу, як у близькосхідному failedstate. Це бойовики тримаються лише тому, що за їхніми спинами стоїть Кремль. Харків, Дніпропетровськ, Маріуполь, Одеса встояли не тому, що їх захистили Обама й Меркель. Навіть Обама з ядерною кнопкою виявився б безсилим, якби на їхній захист не став весь український народ. Поки тримаються Маріуполь, Авдїївка й Світлодарська дуга, поки Україна зберігає свою суб’єктність, не має значення, Клінтон або Трамп, Ле Пен чи Фійон. Доки ми можемо самі постояти за себе, доти відповідь на виклик Кремля перебуває в Києві, а не у Берліні, Брюсселі, Парижі, й навіть не у Вашингтоні.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments