Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

З новим ім’ям – старе забудьте?

15 жовтня, 2019 - 13:14

У День захисника Вітчизни президент України відзначив високою нагородою 14-ту окрему механізовану бригаду, яка дислокується у Володимирі-Волинському. Вона має відтепер почесне найменування – імені князя Романа Великого. Звання присвоєно «з метою відновлення історичних традицій національного війська щодо назв військових частин, враховуючи високі показники у бойовій підготовці, зразкове виконання поставлених завдань особовим складом бригади».

Нема сумнівів, що Володимир-Волинський набув найбільшого розквіту саме за князювання Романа Мстиславовича (Романа Великого), який об’єднав волинські і галицькі землі в єдину Галицько-Волинську державу. На той час місто Володимир було її столицею. Хто такий князь Роман Великий? «То був справжній боєць, «муж владний», котрого не лякав будь-який, хай навіть вкрай несприятливий перебіг подій. То був природжений володар, який звик перемагати ворогів, долати перешкоди й торувати собі шлях передовсім здавна випробуваним способом – мечем. Але, якщо треба, то й розумом. То був перший, ще некоронований (бо відповідна церемонія відбулася лише 1253 р., майже через п’ять десятиліть після загибелі нашого героя) володар грядущого королівства Руського, яке поставало на його очах і для становлення якого він так багато зробив. То був керманич, котрого сучасники й нащадки небезпідставно нарекли «Самодержцем» України-Руси. То був, безперечно, наймогутніший з усіх руських князів наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ століття, названий Великим. Він мав ім’я – Роман Мстиславич (1159 – 1205 рр., князь галицько-володимирський у 1199 – 1205 рр., також у різні часи Великий князь Київський, князь новгородський). Він був праправнуком Володимира Мономаха, правнуком його старшого сина Мстислава, Великого князя Київського в 1125 – 1132 рр.

Роман завдяки своїм непересічним якостям політика й полководця приєднав Галицьке князівство до Волинського, яким він не один рік уже володів; зокрема, під його «рукою» вже не один рік перебували Володимир-Волинський, Белз, Червен, Берестя й інші волинські міста. Зауважимо принагідно: приєднав саме Галицьке князівство до Волинського, а не навпаки», – так характеризував князя Романа історик Ігор Сюндюков.

Але 14-та бригада – зовсім молода, утворена на базі 51-ї, котра так само дислокувалася у Володимирі-Волинському і була розформована за президента Петра Порошенка. Її рядових бійців звинувачувала і у пияцтві, і в дезертирстві. Були порушені справи за самовільне залишення частини чи місця служби проти 1700 солдатів! Потім їхня кількість зменшилася майже до 500, але після кількох років судів справи проти них були закриті «за відсутністю складу злочину». Це довга історія, детально описана у пресі, зокрема не один раз і я про ці суди писала у «Дні». Проте розформування все ж відбулося. Відбулося щодо бригади, яка першою зустріла ворога на сході України у 2014 році, блокпост якої був розстріляний біля Волновахи, котра у своїй біографії має бої за Лисичанськ, Мар’їнку, Савур-Могилу, за український кордон, за Іловайськ, бої під Оленівкою... Бригада, якій всією Волинню ремонтували техніку, збирали бронежилети, харчі, запчастини, одяг... Бригада, воїни якої були покинуті командуванням напризволяще без боєприпасів, але не здавалися.

Звісно, на війні бувало різного, проте таке безжальне розформування, знищення самого імені 51-ї бригади і досі не залишає у спокої її ветеранів. Ще у липні цього року володимир-волинський міський голова Петро Саганюк повідомив, що, на його думку, представники органу місцевого самоврядування повинні працювати на те, аби повернути ім’я і честь 51-ої бригади, яка була розформована та перейменована у 14-ту: «Хлопці не винні, хто винен – хай відповідає. З ким із бійців не зустрінешся – усі просять повернути ім’я 51-ій бригаді. Давайте спробуємо це зробити», – зазначав він.

Нині, коли під фанфари 14-тій бригаді дали нове ім’я, закономірно постає питання: а що з поверненням імені та честі 51-ї?.. Здається, про це треба забути. Як повідомив Петро Саганюк, нема вже єдності між самими ветеранами 51-ї. Одні за повернення чесного імені, інші кажуть, нехай вже так буде, як є. Виходить, що кілька років бійці, звинувачувані у дезертирстві, не змирилися з цим, витримали усі пекла судів, а тепер здалися? Не віриться...

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ