Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається.
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Закон джунглів і Водне перемир’я

«13–19.07.2018»
19 липня, 2018 - 17:10

Нещодавно я необачно написав у «Фейсбуці» пост про те, що у кращий бік відбулися зміни після ребрендингу в моєму відділенні Укрпошти. «Необачно» тому, що мене одразу звинуватили, що цей пост проплачений у рамках замовленої кампанії проти «Нової пошти». Так часто-густо тепер відбувається, думку або громадянську позицію, що відрізняються від наших, замість того, щоб прислухатися до них чи просто в них розібратися, ми без зайвих роздумів пояснюємо або щедро сплаченою заказухою, або, як за радянських часів, підступами зарубіжних спецслужб. От лишень полюси на компасі у головах змінилися місцями — замість ЦРУ нам у всьому ввижаються агенти ГРУ і ФСБ. Навіть мене якось до ФСБ записали, навіть дивно, що за весь час лише один раз.

Днями натрапив на такий собі перепост статті чергового «експерта», присвячений нинішній засусі в Криму. Основна думка, яку намагався донести автор цієї статті, полягала в тому, що найближчим часом в українських ЗМІ і соціальних мережах з’явиться сила-силенна публікацій, автори яких закликатимуть, відкинувши образи, відновити постачання води до Криму. Чому я назвав автора цієї статті «експертом» у лапках? З двох причин. По-перше, тому що такі публікації з’явилися ще за тиждень до виходу його статті, але вони чомусь залишилися непоміченими. По-друге, тому що всіх без винятку авторів таких закликів «експерт» заздалегідь зарахував до наймитів російських спецслужб.

Ось я і вирішив написати, що думаю про дві речі. — Перше, чи є катастрофічна посуха приводом, попри окупацію, що триває, відновлювати постачання води до Криму. Друге, наскільки морально закликати відновлювати постачання води до Криму і чи всі автори таких закликів працюють на Росію.

Основних аргументів за те, аби відновити постачання води до Криму, два. Перший звертається до нашої людської, гуманної складової, другий, — до нашої прагматичної жилки. 1. В окупованому Росією Криму мешкають громадяни України. Водна блокада б’є саме по них, а не по Кремлю, що потопає в болотах Нечорнозем’я. 2. Наслідки висихання і засолення ґрунтів Степового Криму незворотні. З наслідками цієї екологічної катастрофи після повернення Криму доведеться мати справу нам. І жодні можливі репарації з боку Росії тоді вже не допоможуть.

З цими аргументами «За», визнаю, було б дуже важко сперечатися, якби Росія сама не висувала у відповідь вбивчі у своїй безглуздості аргументи «Але». Я навіть не про окупацію, що триває, не про переслідування і репресії з політичних, релігійних, національних мотивів, не про дерибан майна України, що триває, та українців у Криму (збився з ліку, вже по якому колу тут експропріюють експропрійоване). Ні уряд Росії, ні російська окупаційна адміністрація Криму, ні навіть господарські одиниці Росії і Криму, попри страхітливу навіть з екранів телевізорів і моніторів картинку, досі не звернулися до України з проханням чи пропозицією відновити постачання води. Ні листи, ні телеграми, ні навіть просто спроби заговорити про це, наприклад на нещодавніх перемовинах про продовження транзиту російських вуглеводнів у Берліні (адже, зізнатися, дуже вдалий був момент, аби натиснути на Україну в питанні відновлення постачання води). Таке відчуття, ні в Кремлі, ні в Сімферополі, — нікого екологічний апокаліпсис, що насувається, не обходить. Зізнатися, дивна позиція, якщо, як вони стверджують, «питання про належність Криму Росії закрите».

Ось вже чотири роки наших мережевих експертів непокоїть це незрозуміле мовчання, і воно щоразу пояснюється проривом російських військ до Херсона, що готується найближчим часом.  Екологічний Армагеддон вже наближається, а «прориву» все немає. Якщо російська сторона і чекає відновлення постачання Україною води, то лише як українську ініціативу, як знак капітуляції в питанні визнання статусу Криму. Будь-яку ініціативу України в цьому питанні негайно пояснять саме так. І сприймуть виключно як належне, а не як гуманний акт з українського боку. Отже, громадяни росіяни, даруйте, хочете води, спочатку попросіть. Попросіть, ось тоді й говоритимемо — за пунктами, з розстановкою. Утім, саме цього вони бояться найбільше. Не любить Путін опинятися у становищі прохача.

Ну а тепер щодо другого питання. Як я вже згадав вище, про відновлення постачання води до Криму у вільній від окупації Україні пишуть. Пишуть різні люди — від помірно проросійських, на зразок Могильова, до людей з абсолютно протилежними поглядами, що пройшли Євромайдан. І навіть у випадку з Могильовим, я не бачу в цьому руки ФСБ. Поки що немає жодних ознак організованої інформаційної кампанії. — Є інфопривід (ми всі бачили супутникові фотографії, і до інформаційний простір вони потрапили за ініціативою української сторони), і цілком законна реакція голів, що говорять і пишуть, на нього.

Чи може свідомий громадянин України виступати за відновлення постачання води до Криму? Нехай навіть я сам з цим не згоден, я б вважав тривожною ознакою, якби про це у нас не заговорили. — Екологічна і слідом гуманітарна катастрофа в Криму набуває таких масштабів, що ніхто не може залишитися до неї байдужим. Бажання допомогти, врятувати, захистити природу і населення окупованих територій цілком закономірна реакція. І те, що в Україні такі голоси лунають, це ознака того, що наші душі ще не зачерствіли. Що «закон джунглів» над нами ще не владний. Інша річ, що, згідно з Кіплінгом, сенс «водного перемир’я» в тому, що його мають дотримуватися всі, навіть безпринципний вбивця Шерхан. А поки що Росія не в змозі дотримуватися навіть скріпленого нею на папері «хлібного перемир’я» на Донбасі.

І наостанок один неприємний момент. Кілька днів тому одна моя гарна знайома по Євромайдану написала дуже щирий пост на користь відновлення постачання води до Криму. У середу їй довелося його видалити — зацькували. Ось це я вважаю геть неприпустимим. Даруйте, громадяни, тут вам не Росія. Громадянське суспільство передбачає вільну конкуренцію навіть найпротилежніших ідей, вміння слухати позицію, що відрізняється від твоєї, вміння аргументовано сперечатися з нею. Ми за те й воюємо, щоб не ходити, як у Кремлівській Кореї, строєм. Цькування, зеленка, сміттєві баки, побиття і вбивства незгодних — це відмітна риса сьогоднішніх росіян. Окрім радикалів, навряд чи хтось із вас хотів би якось прокинутися в українській Кореї.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments