Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою
Михайло Грушевський, професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист

А замість серця – полум’яний мотор

«12-18.02.2021»
18 лютого, 2021 - 20:00

У кожного є улюблена тема, про яку він готовий говорити знов і знов. Не є винятком і російський президент, що скористався зустріччю з головними редакторами провідних російських видань, яка відбулася 10 лютого, для того, щоб знову обговорити... ні, на цей раз не «Велику Перемогу». Укотре (насправді напевно більше, але за моєї пам’яті втретє) своєю «теорією пасіонарного етногенезу» Путіна надихнув Лев Гумільов. Не для одного лише схильного до історичного екзерсису, в наслідуванні Вождя народів, що не цурається наукоподібного наративу, дилетанта, наділеного владою, ця теорія, яка має найвіддаленіший стосунок до науки, стала універсальним ключем для історичних узагальнень у рівній мірі космічного неуцтва та масштабу.

Певна річ, на цей раз викладене Путіним, що погано зрозумів з Гумільова, було не настільки просторовим, як під час проведеного ним у вересні 2017 року для російських школярів відкритого уроку «Росія, спрямована в майбутнє». Проте, коротко згадавши «важкі випробування в історії в 1990-х і початку 2000-х років» (через формат показаного відео незрозуміло, чи це подальше редагування, чи Путін сам на цей раз не згадав про  набіги печенігів і половців), російський президент запевнив заворожених генералів від російської пропаганди, які споглядали  його зі встановленого в президентському бункері екрану, що, як свідчить теорія Гумільова, «Росія не досягла свого піку. Ми на марші, на марші розвитку».

Помітили? Як колись марксизм-ленінізм із невідворотністю суспільного закону, що повергнув у прах навіть Бога, пророкував перемогу комунізму спершу на одній шостій, а потім і на всій планеті, сьогодні в ролі бородатих пророків виступає для Кремля Гумільов, що ніколи не носив ані бороди, ані вусів. У часи моєї юності його популярні книги, що розходилися завдяки перебудові та гласності багатомільйонними накладами, захоплювали доступністю оповіді, яка здавалася енциклопедизмом. Не кажучи вже про те, що достовірності його історичним поглядам додавали небожителі-батьки (Ахматова та Микола Гумільов), ореол мученика, що відсидів у сталінських таборах, і, на мій погляд, це найважливіше, їх досконала несхожість на те, що забивали в наші голови в обридлих радянських вузах і школах.

Та під маскою цього трохи дисидента, про що тоді знало небагато людей, соромливо ховалася багаторічна підтримка Гумільова партійними босами, що симпатизували його націоналізмові. А під безневинним, на перший погляд, здавалося б далеким від політики авторським текстом, що описує переважно давні тюркські племена, — ідеї, які не завжди успішно балансують на межі російського націоналізму та расової теорії. Аби не вдаватися до недоречних для газетного формату подробиць, відішлю до книги Чарльза Кловера «Чорний вітер, білий сніг. Новий світанок національної ідеї», в якій британський журналіст детально описав цю спробу, що успішно втілена, прищепити через євразійство ідеї нацистів на російському ґрунті. На відміну від спеціальних наукових статей, написана легко та зрозумілою для непідготовленого читача мовою, в російському перекладі вона доступна в мережі.

Незважаючи на спокусу вкотре порівняти путінську Росію з нацистською Німеччиною, на цей раз мене зацікавила зовсім інша тема. Як пануюча в СРСР ідеологія марксизму-ленінізму лише зовні була схожа на made in Europe марксизм, так і погляди Гумільова у викладі Путіна мають мало спільного з оригіналом. Цю очевидну навіть для не фахівця невідповідність «Супутник» Кисельова-Симоньян із узвичаєним при згадці в третій особі монарших осіб придихом пояснив так: «Путіну не просто близькі ідеї Гумільова — він по-своєму трактує і розвиває їх. І хіба у нього немає на це права?» Ну, тобто, як Ленін Маркса, так і Путін ідеї Гумільова з повним на це правом, як зміг, «по-своєму», узяв і «розвинув».

Нагадаю, як вважав Гумільов, людські етноси не просто взаємодіють один із одним і займаним ними ландшафтом. Деяка біохімічна енергія, яку він назвав «пасіонарністю» (з його легкої руки це слово стало у нас з приводу, але частіше без приводу буденним), що набувається в результаті мутацій і передається  спадково, змушує її носіїв до жертовної поведінки заради зміни свого й оточуючого життя. Такі мутації за Гумільовим  траплялися не з декількома індивідуумами, а відразу на величезних територіях у тисяч або навіть десятків тисяч людей, народжуючи нові суперетноси, як, скажімо, давні римляни, або, якщо взяти останній описаний ним «пасіонарний поштовх», — турок османів, литовців і «великоросів» (в які він і українців, певна річ, записав). У перші декілька століть рівень «пасіонарності» дуже високий, суперетнос поширюється на нові величезні території, але з часом він вигоряє. — Надто багато носіїв «пасіонарності» жертвують собою, перш ніж передати її своїм дітям. Або з різних інших причин.

Як і в біологічного організму, кожна стадія життя такого суперетносу за Гумільовим має свою тривалість, і свої особливості. 150 років після первинної мутації триває прихований «інкубаційний період», потім 300 — «підйом», ще 150 років — «перегрів», ще 150, що характеризується  громадянськими війнами, — «надлом», нарешті, 250 років — інерційна фаза, загальне процвітання на тлі спадаючого рівня «пасіонарності». Потім лише занепад і деградація «обскурації» (150 років), 350 років «меморіальної фази» — збереження історичної пам’яті про минулу велич, і, нарешті, якщо пощастить, до падіння чергової комети рослинне існування — «гомеостаз». Як вважав Гумільов, «пасіонарний поштовх», мутація, яка дала життя «суперетносу великороса», стався в XIII сторіччі. Якщо так, Росія лише вступила в перші дні своєї осені, «інерційної фази», часу, коли можна збирати врожай. Якщо порівняти з Стародавнім Римом (сповна закономірне порівняння для режиму, що серйозно вважає себе «Третім Римом»), це перші десятиріччя Імперії. А Путін, виходить... ні, не Юлій Цезар... «блискуча посередність» Август Октавіан. Із чудовими можливостями на появу незабаром свого Нерона, що спалив Рим.

Здавалося б, утішне порівняння, але... У цьому самому місці, який дріт не перекуси, раз по раз і спрацьовує вибуховий пристрій внутрішніх протиріч усякої взятої зі стелі теорії. По-перше, якщо «пасіонарний поштовх», що дав життя «суперетносу великороса», стався в XIII сторіччі, це ж, виходить, узяти, і подарувати «бандерівцям» усю Київську Русь. Якщо ж він стався раніше, замість прекрасного століття Імперії та Володимира Володимировича в порфірі, через нещадний біологічний годинник теорії Гумільова, що зародилася у варязькій Ладозі та Києві і веде свій родовід від Володимира Святого до Володимира Путіна, Росія доживає свої останні дні. «Виникає запитання», — про це ще  2017-го міркував Путін, — «якщо ми існуємо більше 1000 років, так активно розвиваємося й укріплюємо себе, значить, щось у нас є таке, що цьому сприяє?» Відповіді на це питання, зрозуміло, в Гумільова немає, і Путін «по-своєму» його «трактує і розвиває»: «Це внутрішній «ядерний реактор» нашого народу, нашої людини, російської людини, російської людини, що дозволяє рухатися вперед». Вочевидь, наявна виключно у росіян та сама «зайва хромосома», що виробляє «пасіонарність» (нагадаю, наявність у людини додаткової 47-ої хромосоми призводить до синдрому Дауна), про яку казав міністр культури Володимир Мединський  ще 2013 року. Втім, услід за Гумільовим, Путін і ідею «зайвої хромосоми» Мединського «по-своєму» «бере і розвиває»: «На відміну від інших старих або швидко старіючих націй, ми все-таки на підйомі. Ми досить молода нація. У нас нескінченний генетичний код». Нікому не до снаги злічити, скільки хромосом у Росії! — Якщо сформулювати все сказане Путіним про росіян коротко: чи то ядерні мутанти, чи то божевільня.

Газета: 
Новини партнерів