Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представникі культурного руху шістдесятників, Герой України

Жінка на шпалах

8 березня, 2021 - 12:19

Школа стояла поруч із вузловою станцією. З вікон на другому поверсі нашого класу, кабінету з хімії, було видно маневри тепловозів і вся залізнична суєта. Зазвичай «на коліях» працювали жінки, одягнені в сині й сірі фуфайки. Напередодні 8 Березня ми, хлопчики, вітаючи дівчаток, не звертали уваги на постаті, вписані в індустріальний пейзаж з ґрунтовністю художника О. Дейнеки, натхненного дамами на шпалах. Напевно, їх теж десь чекали квіти й поздоровлення.

МЖД у Радянському Союзі поєднував багато днів: матері, закоханих, подяки, весни, праці і відпочинку. В якомусь сенсі неформальне свято, на зразок Нового року, що обходилося без мітингів, зборів, демонстрацій та іншої «движухи», властивої урочистим моментам наближення до комунізму. Проблеми гендерної нерівності були усунені, жінка з кайлом не поступалася мужику з лопатою. Йому залишалося тільки дарувати квіти дочкам, дружинам, мамам і бабусям, раз на рік мити посуд, готувати обід і говорити їм більше компліментів. Ця традиція сюсюкання і розчулення 8 березня не померла разом із Союзом й осередками прижилася в містах та селах. Одні ігнорують МЖД як пережиток минулого, інші користуються ним заради зростання продажів квітів і супутніх приводу товарів.

Але, залишаючись на місці в нашому календарі, жіночий день подорожує в часі, наповнюючись різними смислами епох. У сучасних суспільствах жінка може зайняти будь-яке чоловіче місце, якщо говорити про фізичну працю, службу в армії і кабінети влади. Але ексцеси взаємин між статями продовжують хвилювати соціум. Насильство над жінками, на жаль, буденно, у палацах знаменитостей і в халупах бідняків. Дядьки в піджаках і сутанах, як і раніше, диктують їм правила поведінки та забороняють розпоряджатись власним життям і тілом. Виховати дитину поодинці все так само важко і небезпечно...

Важко узагальнити становище жінки в нашій країні. Як і багато років тому, можу судити про це лише довірившись своїм очам. На шпалах і трамвайних лініях бачу все тих же робітниць, що одягли поверх спецівок помітні здалеку помаранчеві жилети. Не надто престижні професії поки не обходяться без жіночих рук. Хоча кожна із зайнятих «на шляхах» отримає до 8 Березня свій букетик квітів, парфуми й вечерю, приготовану чоловічими стараннями, справа ж не в одному дні. Що відбувається після повернення в русло буднів. У когось прикрашених, у кого зіпсованих сім'єю, роботою й оточенням.

Скільки жінок в нашій країні сьогодні працюють на шпалах, ледь дотягаючи до зарплати? Не обов'язково в прямому сенсі. Конвеєри та офіси, поля та будівництва - є багато місць, куди жінка йде збільшити свій бюджет і знайти ілюзію матеріальної самостійності, але тільки витрачає сили і молодість. Скільки таких жінок? Скільки з них страждає від насильства в сім'ях і на роботі? І взагалі, хто вона типова українська жінка: вільна у виборі долі або залякана обставинами чоловічої переваги. Хто знає, хто скаже і кому це потрібно у весняний день?

Новини партнерів